Журналістські розслідування
Подобається

Жителі багатоповерхівок опиняться в заручниках: Експерт розкрив “підводні камені” нового закону про ЖКГ

04/12/2017
Жителі багатоповерхівок опиняться в заручниках: Експерт розкрив “підводні камені” нового закону про ЖКГ

Ще в листопаді Верховна Рада після другого повторного читання прийняла в цілому нову редакцію закону «Про житлово-комунальні послуги» (№1581-д), передає Корупція.Інфо.


Тепер проект став законом. Заради яких всенародних благ, автори з таким завзяттям проштовхували проект між першим і другим читанням більше 20 місяців?

Про це для «Дзеркала тижня» пише Олександр Сергієнко, кандидат фізико-математичних наук, юрист, директор аналітико-дослідницького центру «Інститут міста».

Що нового пропонує цей закон?

Дріб'язкових новацій – маса, правда, вони виливаються в неабиякі дивіденди для монополій і суттєві витрати для споживачів. Наприклад, вводиться абонплата за кожну комунальну послугу – як компенсація за витрати, пов'язані з укладанням договорів, розподілом обсягів послуг між споживачами і збором платежів. Уявляєте, «Київводоканал», наприклад, складе типовий договір (а інших не буде, всі договори з монополістами – це т.зв. договори приєднання, в яких зміни не допускаються) і підпише з кожним власником квартири. У Києві близько мільйона квартир, якщо взяти по гривні, то на рівному місці «Київводоканал» отримає мільйон гривень!

Але ще більш комічна (і безглузда) ситуація виникне, якщо послуга не надається, а абонплата нараховується. Майже всі кияни, наприклад, все літо просиділи без гарячої води, хоча нічого і не платили. Якщо в наступному році ситуація повториться, то за новим законом вони будуть платити абонплату – за розсилку платіжок (з нулями!) … Води – немає, а оплата – є!

Популярне: «За борг 15 гривень»: в Тернопільській області неповнолітньому натягнули на голову пакет, заштовхали в машину і викрали

Новий закон скасовує норму, за якою за провірку квартирних лічильників платили водоканал і теплокомуненерго, тепер за це будуть платити мешканці, мовляв, це ж прилади обліку індивідуального! Така логіка тільки на перший погляд виглядає правильною. Насправді мешканець, виїжджаючи з квартири, з інженерного оснащення може забрати з собою хіба що водопровідні крани, розетки і вимикачі, але не може викрутити лічильники води, не влаштувавши потоп! Хоча він за них заплатив, але по факту ці лічильники – невід'ємна частина системи водопостачання і, отже, повинні обслуговуватися (хоча б!) постачальниками послуг.

Як велике досягнення, автори законопроекту з екранів телевізорів віщають, що тепер жителі самі можуть вибирати собі постачальника послуг. Прекрасно, що закон це дозволяє! Тільки як здійснити це на практиці?

У Києві – єдиний водоканал і два великих підприємства теплоенерго, в інших містах – те ж саме, але навіть якщо підприємств кілька, вони забезпечують «власні» райони міста, і конкуренти туди зайти не можуть. Це є те, що називається (і у нас, і в інших країнах) «природна монополія». (Виняток тут може представляти електро- і газопостачання, де функції виробництва і транспортування можна розділити, що не вплинули на якість товару, але закон до цих послуг саме відношення не має). Так чи може мешканець в реальності «вибрати» собі виконавця послуг? Питання – риторичне. Це ще одна цинічна казка авторів закону, хоча щодо обслуговування будинків і прибудинкових територій все не так очевидно.

Чим управління відрізняється від обслуговування?

Відповідь на це питання така ж, як в старому анекдоті – чим відрізняються два кагебісти? Та нічим!

Автори вважають своїм великим досягненням відхід від примітивного обслуговування будинків, прибудинкових територій і споруд до … управління будинком! Це, на їхню думку, «нова» послуга, яка включає:

– «утримання спільного майна багатоквартирного будинку, в тому числі прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги в разі укладання індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів і т.д .;

– покупку електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку;

– поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку ».

Дозвольте, але де ж тут «управління»? Де оцінка ситуації, прогноз, планування, прийняття рішення, його здійснення, контроль та інше – все те, що являє собою власне управління?


Його нема. Більш того, цей перелік повністю повторює той, який входив в стару послугу обслуговування! Звичне шило поміняли на банальне мило – обслуговування будинків, прибудинкових територій і споруд просто перейменували на «управління»!

Але різниця все-таки є! Чи відчуваєте конотацію? Обслуговувати – це будуть знизу, а керувати – будуть зверху. Тепер замість ЖЕКу, який, по ідеї, повинен працювати на жителів, буде «управитель», і ніби як жителі тепер працюватимуть на нього. В чому це проявляється? А ось у чому: якщо до сих пір тарифи на обслуговування будинків визначали місцеві органи влади, (які завжди озиралися на майбутні вибори), то тепер добренький законодавець встановив, що плата за управління буде визначатися «на рівні конкурсних пропозицій», так як сам управитель буде визначатися на конкурсі.

Звичайно, ввести ринкові відносини по цій послузі – мета благородна, але чи спрацює закон, який обмежується однією декларацією? Зле, але до сих пір місцева влада контролювала розмір квартплати, однак тепер мудрий законодавець відсунув всіх місцевих мерів міст і сіл і залишив жителів сам на сам з невідомими управителями в «ринкових умовах».

Як це буде працювати в наших реаліях – легко здогадатися. Три депутати міської ради  поділили місто на три частини, кожен подався на конкурси в усі три райони, і за результатами трьох конкурсів кожен отримав свій (заздалегідь обумовлений) «шматок».

Правда, тут автори закону кажуть – якщо мешканці незадоволені своїм виконавцем послуг, вони мають право його поміняти. Мати то вони мають, але в результаті їх все одно, вибачте, "поімеють".

За комунальні послуги, де працюють природні монополісти, міняти просто неможливо – інших немає, а за послугою управління для заміни треба провести загальні збори жителів, що зробити практично нереально.

Пам'ятається, приблизно той же авторський колектив Законом «Про особливості здійснення права власності в багатоквартирних будинках» відпускав українцям один рік на створення об'єднань власників багатоквартирних будинків, і де «вони»? В Україні до сих пір менше чверті будинків об'єднані в ОСББ, в Києві – взагалі менше 10%. Очікувати, що народ на зборах буде вибирати собі управителя – ілюзія, вірити в це – дурість, а обіцяти – цинізм.

Для чого писався цей та інші закони про ЖКГ?

Можливо, щоб встановити відповідальність виконавців послуг за їх якість і кількість? Якщо мешканець не заплатив вчасно, то йому буде нараховуватися пеня, символічна – 0,01% (одна десятитисячна від суми боргу), але все-таки! І встановлюється вона автоматично, незважаючи на обставини. А ось якщо виконавець не догрів батареї або не дав гарячої води? Ніякої пені або штрафу йому не буде!

Жителі тільки «мають право» вимагати «зменшення в установленому законодавством порядку розміру плати за житлово-комунальні послуги в разі їх ненадання, надання не в повному обсязі або при зниженні їх якості». Який же це порядок? Як і в старому законі – писати заяви, очікувати комісії, збирати свідків і … йти в суд. Зрозуміло, справа ця – пропаща, що і підтверджує багаторічна попередня практика – мерзли мільйони жителів країни, а в суди зверталися одиниці.

Чи можливо дійсно забезпечити ефективний контроль над якістю і кількістю комунальних послуг? Звичайно, для цього необхідно тотально, на 100% оснастити всі квартири лічильниками. Зараз є лічильники тепла, які ставляться на кожну батарею навіть при вертикальній розводці, т.зв. розподільники. Вони працюють в країнах колишнього СРСР і колишнього соцтабору. Чому не у нас? Так просто в Україні вони досі не сертифіковані. Зрозуміло кому вони невигідні, і можна здогадуватися, чому автори всіх останніх законів по ЖКГ вдають, що не знають про їх існування.

Під час підготовки законопроекту до другого читання, я на робочій групі пропонував включити норму про обов'язкове встановлення лічильників всіх комунальних послуг в кожній квартирі і покласти цей обов'язок на виконавців послуг. Нічого оригінального в цій ідеї немає. Ще в 1996 р Кабінет міністрів України прийняв постанову, за якою до 2007 р весь житловий фонд країни, і новий, і існуючий, повинен був бути забезпечений лічильниками. На робочій групі пообіцяли, що внесуть таку вимогу в інший закон. І дійсно, ті ж самі автори в Законі «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» заклали таку вимогу. І щодо квартирних, і щодо загальнобудинкових. Однак, якщо за останніми прописаний механізм реалізації, порядок установки, хто платить і навіть штрафні санкції за неустановку загальнобудинкового лічильника, то щодо квартирних нічого цього немає! Порожня декларація, яку на практиці ніхто і не збирається реалізовувати!

Подібне, до речі, було в Законі «Про забезпечення комерційного обліку природного газу»: на облгази покладався обов'язок поставити лічильник газу в кожну квартиру до 2018 року, і кошти на це закладалися в тариф. Однак в цьому році хтось хитромудрий замінив норму про квартирні лічильники на вимогу про обов'язкове встановлення загальнобудинкових лічильників і придумав відповідну схему розподілу платежів. Здогадуєтеся, яку? «Колгоспну», платити за себе і «за того хлопця».

«Узаконюємо незаконні нарахування!»

У двох словах пояснимо, що це за схема. Наприклад, при розрахунку плати за воду, (гарячу, холодну – все одно), тим, у кого були лічильники, нараховували по лічильникам, потім забирали їх показання від показань загальнобудинкового і розкидали залишок по тим квартирам, де лічильників не було. Начебто все правильно, але диявол, як завжди, в деталях! Якщо траплялася аварія (або банальні крадіжки на квартирні лічильники), то платив за збитки не водоканал, що не ЖЕК, не злодій, в кінці кінців, а простодушні мешканці, у яких не було лічильників.

В одному київському будинку, наприклад, після прориву магістральної труби в підвалі, жителі третини будинку три місяці отримували платіжки з … 10 кубами споживання холодної води! Це, звичайно, було незаконно, так як в Києві тоді діяв норматив споживання – 5,5 куба при відсутності лічильника і не більше! І таких будинків по всій країні – безліч.

Тепер Верховна Рада цю схему узаконила! Тепер з нормативами споживання (без лічильників) треба розпрощатися – і для газу, і для води, і для тепла, саме це «узаконив» Закон «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання». Але і це – не все. Припустимо, в будинку 100% квартир будуть з лічильниками, на кого тоді списувати втрати, пориви і крадіжки? Мудрий законодавець ухвалив – на всіх мешканців будинку! Хоча за стан внутрішньобудинкових мереж несе відповідальність або ЖЕК, або новоявлений «управитель», або, нарешті, постачальник послуги, так як за відомим законом №1198 з ним у жителів – прямі договори, так би мовити, «до крана». Очевидно, саме вони повинні покривати збитки від втрат в мережах і витягувати на світ божий дрібних злодюжок.

З іншого боку, уявляєте подив обивателя, коли він бачить на своєму лічильнику одне, а в платіжці – зовсім інше? Уже сьогодні таких випадків – маса, і ви, звичайно, здогадуєтеся, яку суму оплачує мешканець.

В результаті накопичується заборгованість, і взагалі побивається стимул до ефективного споживання – навіщо економити, якщо тобі все одно «накрутять»? Зате водоканали і ЖЕКи можуть не нервувати – все їх збитки оплатить «домовик колгосп»!

Українцям дали термін – один рік

Як і у випадку з добровільно-примусовим створенням ОСББ (благополучно провалився), мешканці протягом року «зобов'язані прийняти рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг». Тут два варіанти – або кожен укладає прямий договір і платить абонплату, або від їх імені укладає договір управитель, тоді абонплату не платять, а платять «комісію управителю», іншими словами – що в лоб, що по лобі. У будь-якому випадку треба провести загальні збори мешканців з невстановлених поки правилам. Скільки має бути «за» – 50%, 75% або 100%?

А що, якщо в будинку не створено ОСББ, загальні збори не відбулися, і управитель не обрана? Тоді за мешканців це повинен зробити виконавчий орган місцевої ради. Однак тут є нюанси!

Перший нюанс: в п. 6 перехідних положень закону сказано, що цей орган повинен зробити вибір після «отримання протоколу зборів співвласників багатоквартирного будинку з проханням призначити управителя». Виникає питання: а якщо таких зборів не буде? Або рішення не приймуть? Тоді управителя ніхто і ніколи не призначить? Чому так? Законодавці перехитрили самі себе і перекреслили головне в законі – введення інституту управителя з усіма витікаючими наслідками?

Другий нюанс: п. 6 в тексті законопроекту є, а в порівняльній таблиці його немає! Може бути, в останній момент автори помітили свій ляп і швиденько перетасували колоду? Що ж, врешті-решт, проголосували?

Як би там не було, все це говорить про рівень артистів, пардон, законотворців, а народу в будь-якому випадку – не легше …

За що насправді проголосувала Верховна Рада – невідомо їй самій, але якщо проголосувала за призначення «управителів» зверху (виконкомами місцевих рад), значить народ буде відданий в кріпацтво «управителям», від яких жителі багатоквартирних будинком не зможуть позбутися … Ніколи!



Коментарі

X

Підпишіться на нашу розсилку новин