«…Перебуває в жалюгідному стані та потребує реставрації». Таку прикру опінію про визначну пам’ятку архітектури — костел Усіх Святих у с. Годовиця Пустомитівського району — змушена поширювати Вікіпедія
Про цей об’єкт культурної спадщини епохи бароко вже віддавна ведуть розмови в різних середовищах громадськості та наукових колах. Але, що, на жаль, характерне для сучасної української дійсності, гострота суспільних тривог слабшає перед кабінетами чиновників, які завжди знаходять «об’єктивні перепони» щодо їхнього розв’язання. Багато зусиль для порятунку цього шедевру архітектора Б. Меретина доклав патріарх українського музейництва Борис Возницький, який наголошував на унікальності усього комплексу храму, з виразними стильовими рисами в архітектурних формах, поліхромії на стінах і стелі, декоративної ліпнини та скульптури «Жертвоприношення Аврама» геніального Йоана Георга Пінзеля, яка була розташована у вівтарній частині (сьогодні зберігається в Олеському замку).
Тісно співпрацював з Борисом Григоровичем відомий фотомитець Василь Пилип’юк, готуючи авторський альбом «Золота підкова України», а пізніше — «Володар кам’яного персня». Чимало тем, які хвилювали невтомного ентузіаста національної музейної справи, були концептуально розвинуті у творчості Василя Васильовича. Поява на маршрутах його мистецької інтуїції Годовиці з її унікальним костелом є більш ніж символічною. З досвідом праці над найновішими авторськими альбомами та виставковими проектами «Шевченкова посвята» і «Україна — земля Тараса» відчуття ним рідної землі особливо загострилося. Сакралізоване, метафізичне відчування України в поході століть, через призму сучасності, стало основою його творчої методології. Тому спостережливість ока неодмінно закріплюється філософськи умотивованою аналітикою, що ув’язується з авторським світоглядом. Саме це робить нові фотомистецькі цикли Василя Пилип’юка певними культурно-антропологічними студіями, інтелектуальними проникненнями в духові й етичні аспекти видимого світу.
Саме такі якості мають його світлини тематичного циклу «Руйнації», з матеріалом фотосесії Годовицької пам’ятки. Видатний фотохудожник віднайшов ті ракурси, які по-особливому розкрили драму, що вже віддавна «кричить» до нащадків великого культурного спадку української землі. Естетична проблематика, в якій мобілізовані в цілісність вибір композиції кадру, інтрига «сюжету-символу», світло й колірний баланс, ритмічність організації усіх елементів художньо-публіцистичного есею, вибудовує ту керовану силу мистецької правди, яка не може залишити байдужим жодного глядача. Навіть у такій звужено локальній темі Василь Пилип’юк постає у масштабності постановки творчого завдання, даючи естетично аргументований імпульс-апеляцію до громадянської і національної свідомості українців: без почуття відповідальності перед культурним спадком минулого в держави немає майбутнього. Строго, безкомпромісно й адресно до свого і наступних поколінь звучить «Руйнація» від видатного фотомитця сучасності, який в позачасовій полеміці став на захист видатних митців минулого. Заради прийдешності!
Джерело: Корупція.Інфо
