Найкраще угода виконана у сфері зміцнення обороноздатності країни
Рік тому 21 листопада представники Блоку Петра Порошенка, "Народного фронту", об'єднання "Самопоміч", Радикальної партії і партії "Батьківщина" вперше в історії України підписали коаліційну угоду парламентських фракцій.
Тоді ця подія оцінювалася дуже оптимістично. "Ми зробили перший крок для створення в Україні справжнього парламентаризму. До коаліційної угоди закладені нові правила гри, відповідно до яких закритість і кулуарщину замінять прозорість і відкритість", – говорила представник "Самопомочі" Оксана Сироід.
В цілому коаліційна угода передбачає виконання за весь час роботи парламенту цього скликання 511 пунктів у 17 секторах реформ.
У перший час фракції коаліції сумарно мали 302 голоси – конституційну більшість, тобто формально вони мали можливість для проведення будь-яких перетворень у державі. Але з часом число голосів зменшувалося, тому окремі депутати з різних причин виходили з фракцій більшості. А на початку вересня з коаліції цілком вийшла фракція Радикальної партії. Була на межі виходу і "Самопоміч".
Навіть без "Самопомочі" (26 депутатів) коаліція юридично може існувати, оскільки загальне число депутатів трьох фракцій, що залишилися, перевищує 226 осіб, тобто 50% штатної чисельності парламенту. Але проводити через парламент необхідні закони і виконувати зобов'язання, взяті на себе при підписанні коаліційної угоди, їй стане важче.
Місяць тому Порошенко оцінював рівень виконання коаліційної угоди всього в 30%.
В цілому коаліційна угода передбачає виконання за весь час роботи парламенту цього скликання 511 пунктів у 17 секторах реформ. За першу половину 2015 потрібно було виконати 118 пунктів, у тому числі повністю завершити виборчу і судову реформи, чого не зроблено. За оцінками незалежних експертів, у першому півріччі було реалізовано лише 39 пунктів, ще 13 втілено в життя частково. На осінній сесії ця робота була продовжена, але місяць тому президент Петро Порошенко оцінював рівень виконання коаліційної угоди всього в 30%.
У ці 30% входять перетворення у сфері обороноздатності країни, де позитивні зміни найбільш помітні. Є прогрес і в деяких інших секторах реформ. Але упущень і відвертих провалів набагато більше.
Що не зроблено з обіцяного
У преамбулі угоди сказано: "Ми забезпечимо рівність усіх посадових осіб держави перед законом, обмежимо всі види імунітетів від кримінального переслідування, будемо відкритими і підзвітними перед суспільством і в своїй діяльності будемо керуватися тільки правом, тому скасуємо депутатську недоторканність і будемо нести повну відповідальність за свої дії перед українським народом". До виконання цих високих обіцянок депутатам ще дуже далеко.
До числа сфер, де реформи йдуть з великим відставанням від термінів, зафіксованих в угоді, на сьогоднішній день можна віднести:
– Боротьбу з корупцією. Досить сказати, що навіть наші іноземні партнери, які знають, що відбувається далеко не у всіх фарбах, кажуть, що при продовженні такої "боротьби" позбавлять українську владу своєї підтримки;
– Організацію держслужби. Графік її реформи безнадійно зірваний;
– Дерегуляцію. Обіцяну, але так і не проведену регуляторну гільйотину вирішено замінити щадячою і поступовою, але теж поки практично не розпочатою;
– Фіскальну систему. Боротьба між Мінфіном і депутатами, яка може закінчитися початком реальної податкової реформи, відбувається тільки зараз, на етапі прийняття держбюджету-2016;
– Судову систему. Довіри до вітчизняних судів менше, ніж до будь-якого іншому держоргану, але особливих змін принципів їх роботи поки добитися не вдалося, хоча на словах всі погоджуються, що без справедливого суду впоратися з системними проблемами нашої країни не вийде;
– Прокуратуру. Судячи з деяких подій, процес її реформування розпочато, але він дуже повільний і непослідовний;
– Децентралізацію. Регіонам надали більше фінансової самостійності, розширили повноваження при видачі дозволів та погоджень. Але без внесення змін до Конституції адміністративну децентралізацію в Україні провести не вийде, а прийняття цих змін у парламенті конституційною більшістю зараз викликає великі сумніви.
Причини невиконання угоди
Ці причини можна звести в дві групи: пов'язані з утриманням самої угоди і з діяльністю коаліції.
Коаліційна угода парламентських фракцій в Україні складалася вперше, до того ж в умовах дефіциту часу і певної ейфорії. В результаті вийшов документ, що поєднує в собі елементи домовленості про принципи, наміри і дорожньої карти реформ (що й має бути в такій угоді) та плану роботи за окремими напрямами на найближчий період. Але скласти реалістичний план в тих умовах було неможливо, тому й не варто було перевантажувати текст Угоди непотрібною деталізацією і нереальними термінами виконання. Це має бути у Програмі роботи уряду, який формується коаліцією і займається (у своїй частині) реалізацією коаліційної угоди.
Кожна політична сила, що входить в коаліцію,зберігає свої цілі та інтереси.
В угоді не вказано механізм прийняття рішення учасниками коаліції. У ньому наведено зобов'язання, які беруть на себе учасники коаліції, але немає ні слова про їхню відповідальність за свої обіцянки. Така відповідальність підписантів може бути тільки перед виборцями. Коаліція і її учасники повинні публічно і чесно говорити про те, що вдалося зробити, що не вийшло і чому. За весь час роботи цього скликання парламенту виборці не побачили жодного звіту від народних депутатів про те, як вони виконують угоду. Робота Ради коаліції взагалі закрита для громадськості.
І тут ми переходимо до другої групи причин невиконання угоди – пов'язаних із самою коаліцією. Це об'єднання неминуче є ситуативним і неміцним, тому кожна політична сила, що входить в нього, зберігає свої цілі та інтереси. Більше того, свої інтереси мають окремі особи, як офіційно очолюють ці сили, так і підтримують їх в закуліссі. Політики завжди борються за владу і вигоди, з нею пов'язані – це закон жанру. Тому коаліція бореться з Президентом (хоча її кістяк складає політсила самого Петра Порошенка) і конфліктує з Кабміном, який сама сформувала. Йде боротьба і всередині коаліції, аж до того, що окремі її учасники вважають себе якоюсь внутрішньою опозицією.
Повторимо: політична боротьба відбувається у всіх країнах. Проте рівень її напруження і використовувані прийоми залежать від рівня політичної культури і головне – бажання політиків (хоча б вищого рівня) виходити і з інтересів країни, а не тільки особистих чи партійних. З цим в Україні поки погано.
Тому ми сьогодні і маємо проблеми не тільки з єдністю коаліції, але і з рівнем підтримки нею реформаторських законів, які вносять Кабмін і Президент. Так, частина законопроектів вноситься занадто пізно, але частина – пізно і розглядається або взагалі не голосується без додаткового тиску ззовні.
У результаті та ж Оксана Сироід, яка зараз є першим заступником голови Верховної Ради, змушена визнати: "У нас немає парламенту як повноцінного незалежного представницького органу, який може контролювати уряд. Прикладом може служити динаміка виконання коаліційної угоди: ряд ініціатив продавлюється ззовні, і депутати не завжди здатні протистояти такому тиску. Велика частина порядку денного формується поза стінами Верховної Ради. Часто порушується регламент, причому не тільки під тиском Адміністрації президента чи Кабміну, а й на догоду громадській думці. У той же час часто Рада не може приймати потрібні для реформ закони просто тому, що інші відомства не подають відповідні законопроекти".
Крім того, потрібно враховувати, що результати місцевих виборів-2015 здатні серйозно вплинути на стабільність роботи коаліції. Поки всі учасники, що залишилися, зацікавлені в її збереженні принаймні найближчі кілька місяців. Однак, спираючись на отриманий на місцях ресурс, вони спробують завоювати якомога кращі позиції в ході переговорів по практично неминучого переформатування уряду, яке можливе після 12 грудня, коли закінчується термін річної недоторканності Кабміну.
На закінчення нагадаємо, що коаліційна угода починається такими словами: "Ми, народні депутати України, підписали цю коаліційну угоду у Верховній Раді VIII скликання, об'єдналися і створили парламентську більшість для захисту суверенітету і територіальної цілісності України, проведення реформ у співпраці з іншими гілками влади для підвищення добробуту і якості життя громадян України. Ми взяли на себе політичну відповідальність, щоб дати відповідь на виклики та загрози, перед якими сьогодні стоїть наша країна".
