На Токмацькому напрямку, командування військ противника продовжує свої спроби створити українському угрупуванню військ «флангові проблеми».
Як це виглядає на практиці, розповів координатор групи «Інформаційний спротив» Костянтин Машовець.
Він сказав, що використовуючи підрозділи 291-го мотострілецького полку, противник вперто атакує по напрямку с.Копані — с.Роботине, намагаючись прорватись на західну околицю с. Роботине… поки, безрезультатно…
«У цьому сенсі, варто відзначити проведену противником своєрідну ротацію своїх сил й засобів… на лівому фланзі (це відносно його оперативної побудови) своєї Токмацької групи військ. Командування противника, нарешті, вивело добряче порепані підрозділи кримської 810-ї окремої бригади морської піхоти в район північніше Токмаку, замінивши їх 234-м та 237-м дшп 76-ї дшд… Так ось, судячи з того, як саме командування противника вирішило їх задіяти на практиці, основний наголос в питанні «купірованя» українського наступу, воно нарешті схилилось до класичного методу, прописаного в усіх радянсько-російських підручниках з військового мистецтва — спланувати, організувати та провести операцію (дії) на оточення ударного угрупування противника… Як найбільш ефективного та швидкого способу добитися його розгрому… Що ми з вами, власне, зараз й спостерігаємо», — пише він.
Він підкреслює, що поки частини та підрозділи умовно «центру» оперативного шикування військ противника — 42-ї мсд, стримують український наступ між Новопрокопівкою та Вербове, інше командування створює на флангах власні ударні групи, у вигляді — 7-ї та 76-ї дшд, й у слушний момент контр-атакує.
А що ви думаєте з цього приводу? Ставте лайк та пишіть свої думки у коментарях
«В теорії, все це виглядає цілком логічно та адекватно. Але, виключно, у теорії. Бо, на практиці, справи виглядають, м’яко кажучи, трохи по іншому. Спочатку, мабуть все, йшло згідно задуму. Обидві дшд, у призначений час, почали процес оперативного розгортання у визначених районах заздалегідь, поступово, намагаючись «не привертати особливу увагу». В цей же час, противнику, шляхом нарощування зусиль у смузі оборони 42-ї мсд, після того, як передові підрозділи ЗСУ «порвали» першу позицію його головного рубежу оборони, вдалося їх зупинити. Але, саме тут, командування противника допустило «рокову» помилку в оцінці та висновках, стосовно реального стану протистоячих йому українських військ (це дуже типово для російського командування протягом всього їхнього широкомасштабного вторгнення на територію України). Не здатність (або усвідомлене небажання) українських військ продовжувати атаки в інтенсивному темпі на підготовлену оборону противника, чомусь була сприйнята ним, як — їх загальна нездатність відбивати такі… в тому числі, на своїх флангах», — наголошує Машовець.
Більше того, як каже координатор групи «Інформаційний спротив», через власну самовпевненість та пихатість, російське командування, чомусь вирішило, що всі його «стрибки» на флангах залишаться для українського командування непомітними. Окрім того, схоже на те, що росіяни навіть були впевненні, що їх «образ воєнно-творчої думки» становитиме для українського командування «терра інкогніта» і через свою вищість «не піддається усвідомленню українцями».
«Це, власне, й призвело до того, що до цього самого «слушного моменту» угрупування ЗСУ на Токмацькому напрямку підійшло раптово для противника цілком підготовленим (не виключено, що для цього, воно, власне, й припинило «подальше прогризання» головного рубежу оборони противника). Перший дзвіночок, у цьому відношенні, пролунав тоді, коли українська арта на цьому напрямку так вжарила по позиціям підрозділів 108-го дшп 7-ї дшд, що вони навіть частково почали «самовільне кидання позицій» (російському командуванню тоді довелося їх зупиняти досить значними зусиллями, нагадаю, мова їде про «еліту» російського війська)», — підкреслює експерт.
Та додає, що відповідно, вже початкові атаки противника на флангах українського угрупування, дуже швидко привели до тями командування. З’ясувалось, що найбільш «оптимальний» спосіб дій — атаки по напрямкам, які сходяться у тилах українського угрупування, від Копані на Новоданилівку та з району південніше Новопрокопівки у напрямку на ту ж саму Новоданилівку, або на Малу Токмачку — російська десантура просто «не тягне». Тому, противнику довелося суттєво звузити свої наміри, обмежуючи їх, прагненням «повернутися в Роботине», та відсунути українські війська північніше Вербове.
