Посол Росії в Боснії і Герцеговині Ігор Калабухов вчергове відзначився скандальними заявами.
Російський дипломат дав відверте інтерв’ю телеканалу Face TV.
В центрі розмови був попередній скандал спричинений послом – напередодні Калабухов заявив, що БіГ має право вирішувати, чи бути членом НАТО, але Москва залишає за собою право реагувати на таку можливість та пригрозив повторенням подій в Україні
“Якщо вона (Боснія і Герцеговина) вирішить бути учасником чогось, це внутрішня справа. Але інша справа – наша реакція. На прикладі України ми показали, чого ми очікуємо. Якщо буде загроза, ми будемо реагувати”, – заявив російський дипломат.
В новому інтерв’ю посол спробував виправдати свою попередню заяву.
“Ми не проти вступу в НАТО. Це не загроза, можливо, попередження… Вирішуйте самі. Це як замкнене коло, я вже сказав… Дозвольте припустити, наприклад: БіГ стала членом НАТО, і Брюссель вирішує поставити туди ядерні ракети, спрямовані на Москву. Ми будемо оцінювати стратегічну ситуацію, і тому я вважаю, що виходом має бути європейська система, а не НАТО”, – заявив він.
Тоді журналіст запитав посла, чому Росію “не турбують” сусідні країни, які вже входять до НАТО. У відповідь Калабухов відзначився черговою скандальною заявою.
“Звідки ви знаєте, що ми не нічого плануємо проти Хорватії, Угорщини чи Польщі? У нас є плани проти НАТО. Ми оцінюємо геостратегічну ситуацію, дивимося, звідки йдуть загрози і реагуємо”, – заявив він.
Самі по собі перемовини у війнах не є замкненою реальністю, відокремленою від подій на полі битви. Зміна статусу-кво на перемовинах можлива лише за умови зміни статусу-кво на фронті. Далі читайте в ексклюзивному блозі для 24 каналу від політичного консультанта Ярослава Божка.
Дипломати не можуть робити якісь поступки або навпаки – зайняти більш жорстку позицію у відриві від ситуації на фронті. Все це має підкріплюватись певними воєнними успіхами.
Те, що почалися розмови про готовність російської сторони говорити предметно, йти на поступки, можливо, навіть зняти якісь такі абсолютно непрактичні вимоги зі свого боку, могло бути прямим наслідком більшого усвідомлення Москвою масштабів воєнної поразки, яка на неї насувається.
Вона зачіпає важливі структурні елементи, котрі потім не вдасться швидко відновити, навіть якщо Путін оголосить тотальну мобілізацію.
Ключовою проблемою, яка не дозволяє сторонам досягнути компромісу, є факт, що в Росії все дуже складно із донесенням повідомлень про реальний стан справ нагору. Особливо це було видно в контексті проведення того ж самого радбезу перед самою війною. По суті, ми розуміємо – вище політичне і військове керівництво Росії дуже погано володіє ситуацією на місцях. Там є бажання отримувати швидкі політичні перемоги.
Хоча сама ситуація на фронті для росіян, звісно, дуже проблемна, і вона якраз-таки змушує їх вже зараз йти на перемовини, нехтуючи тими пунктами, які були висунуті вищим політичним керівництвом, абсолютно відірваним від реальності. Але правда в тому, що сама ж Москва використовує ці можливості поговорити й водночас зриває ці перемовини.
Окрім цього, я вважаю, що російська сторона через складність проходження аналітики знизу вгору не в змозі осягнути трагічність ситуації на війні.
Росія відступить лише тоді, коли у Кремлі дізнаються про реальний стан речей на фронті. А нам необхідно йти на переговори для того, аби намагатися зберегти якомога більшу кількість людських життів та інфраструктури. Ми цю війну виграємо обов’язково, питання тільки – якою ціною.
Дипломатія у нашому випадку є інструментом зменшення шкоди, запобігання гуманітарній кризі та іншим негативним наслідкам російської агресії.
