В офісі президента думають про відволікаючі маневри. Блін, не про те, як терміново вирішувати купу проблем з тарифами, епідемією, наповненням бюджету, а саме з перемиканням суспільної уваги. Оскільки черговий сплеск мовного хайпу йде на спад.

Про це пише політичний аналітик Олександр Кочетков на своїй сторінці в Фейсбуці. Далі в оригіналі:

Розглядається питання про скорочення кількості нардепів до трьохсот. Оточення президента, здавалося таким креативним, нічого свого вигадати не може і грузне в колії, розбитої ще за часів Леоніда Кучми.

Цифра «450 депутатів» потрапила до Конституції України чисто як спадщина радянських часів. Тоді чисельність населення була 52 млн чоловік, вибори були чисто мажоритарними, але рівність представництва нікого не хвилювала, тому виборчі округи нарізали вельми довільно.

Остаточна кількість депутатів визначилась не електоральними міркуваннями, а тупо за кількістю місць, яке міг вмістити відремонтований зал під куполом.

Скільки і чому саме стільки депутатів необхідно для виконання законодавчої та контролюючої функцій парламенту, в Україні на офіційному рівні толком і не обговорювалося.

Якщо по сьогоднішнім реаліям, то цілком вистачить п’ятнадцяти: по два – глава і заступник – від кожної фракції плюс парочку до президії і ще троє – спеціально для влаштування скандалів, бійок і смартфонних камінг-аутів. Різниці в якості роботи ми не помітимо, оскільки основна маса народних обранців голосують не самостійно, а виконуючи рішення центрів впливу – партійних, адміністративних, бізнесових, зовнішньополітичних та інших.

Тому роздуми про те, скільки потрібно депутатів (а не кнопкодавних пальців!), Слід починати з вибудовування ефективної моделі влади. І якщо ця модель парламентська, то необхідний двопалатний парламент, і в загальному депутатів залишиться приблизно стільки, скільки і зараз. А якщо модель президентська при пропорційній системі виборів, то за очі вистачить і ста п’ятдесяти. Якщо в український парламент обирати за мажоритарною системою, то спочатку треба провести повноцінну адміністративну реформу, а потім сформувати виборчі округи із справедливим представництвом – один депутат від приблизно рівної кількості виборців. І тоді так – триста цілком розумна кількість.

А ось мені чисто цікаво, яке обгрунтування цифрі «300» придумають у Володимира Зеленського? Триста спартанців-депутанців? Або три по сто і зелений солоний огірок?