Потренувавшись відступати в Київській і Чернігівській областях, РФ може поширити цей досвід на Сумську і Харківську області і далі до Криму включно.
Окупанти рвалися до Києва цілий місяць, а відступили з Київської області за три дні. Причина – ЗСУ підтягнули резерви і готувати Київський “котел” для угруповання, розосередженого між річками Ірпінь і Тетерів та його притоками Здвиж і Таль. До 1 квітня один такий “котелок” навколо Клавдієво і Немішаєво був більш, ніж очевидний.
З організацією відступу у росіян вийшло краще, ніж з наступом і з меншим числом втрат. Потренувавшись відступати в Київській і Чернігівській областях, вони можуть поширити цей досвід також на Сумську і Харківську області та далі до Криму включно, вважає політолог, кандидат історичних наук Сергій Климовський.
Організувати нормально оборону на цій місцевості окупанти не могли, перш за все, через її річковий і болотистий рельєф. Річки Прип’ять, Тетерів, Ірпінь, Здвиж і Таль, верхів’я якої пересихають лише в середині літа, ділили їхні війська на п’ять-шість ізольованих угруповань.
Обводненість місцевості різко зросла, коли в Козаровичах через бойові дії зникла електрика і зупинилися насоси, що перекачують воду з Ірпеня з якої доводиться перекачувати в в Київське море. Перекачування зупинилося, і дамба після обстрілів почала текти, річка Ірпінь розлилася і з’явилися фотографії потонулої в ній російської військової техніки.
Генштаб Росії просто виключав ймовірність переходу ЗСУ у масштабний контрнаступ, що почався на Поліському напрямку в кінці березня, коли в Стамбулі йшли переговори, означало: в лічені дні більша частина угруповань рашистів тут до річки Прип’ять буде оточена і знищена окремо.
Генштаб РФ міг передати цей контрнаступ ЗСУ, почавши власний наступ на Коростень, Малин, Житомир і Волинь, але тоді виникали нові військово-політичні проблеми. Перш за все, генштаб Росії не був готовий вести такий масштабний наступ власними силами і вимагав передачі в своє розпорядження армії Лукашенка.
Для цього було зроблено недостатньо, щоб гарантувати успіх наступу, який міг якщо не по всьому фронту, то на окремих його ділянках швидко захлинутися. У цьому випадку наступ перетворився б на запеклі бої на білорусько-українському кордоні, і війна поширилася б на територію Білорусі.
Політичні наслідки невдачі цього наступу могли бути катастрофічними для РФ, оскільки пряма участь армії Лукашенка у війні стала б однозначною, а також виникне багато нових і дуже серйозних проблем, займатися якими в Кремлі не готові і не рвуться.
Тому Кремль дав вказівку генштабу вивести війська з Київської та Чернігівської областей, щоб уникнути їхнього розгрому, втрат і перенесення бойових дій на територію Білорусі.
Окремо підкреслювалося, що війська повинні відступати швидко, уникати по можливості ар’єргардних боїв, особливо поблизу кордонів із Білоруссю, щоб не запустити ними механізм вступу у війну її і Польщі. Її відведення почалося раніше, оскільки найбільш вразливою було їхнє угруповання біля Києва на правому березі Дніпра, ніж на його лівому березі і в Чернігівській області.
Організований відступ дозволив ЗСУ уникнути складних боїв на ділянці між річками Уж і Прип’ять, де наші десантні частини вийшли на кордон із Білоруссю до ранку 3 квітня і повністю звільнили Київщину.
При відступі вилізла назовні і вся “щедрість російської душі”, носії якої організували в білоруських містах Наровля, Буринь і Мозир базари з розпродажем награбованого в Україні. Білоруси, які купують у російських солдатів і офіцерів речі, викрадені ними з квартир, магазинів, складів і з підприємств в Україні, зможуть у своїх рублях виміряти всю глибину її щедрості.
