Учора секретар Ради національної безпеки і оборони Олексій Данілов зробив спробу пояснити українцям — а також всім, кого може зацікавити ця тема, яким є ставлення чинної української влади до Мінських домовленостей та переговорної ситуації довкола спроб їх імплементувати.
Почав Данілов максимально жорстко: “Якщо казати за ситуацію щодо Мінських домовленостей, то в тому вигляді, в якому вони є, це є повний абсурд”. Потім все-таки пояснив свою логіку. “Ми їх (угоди — ред.) не денонсуємо. З Мінськими домовленостями треба працювати. Інших немає. Але треба розуміти, що виконати у тому вигляді, як вони є, ми не можемо”, – заявив Данілов. Додавши, що “за наявності російських танків, генералів і офіцерів на нашій українській території проводити вибори – це нонсенс, це неможливо зробити. І це треба публічно, відверто говорити”.
Сперечатися з тезами про вибори, генералів та танки якось не виходить. Але й ситуація, за якої один з вищих посадовців у державі стверджує, що виконати ключові для досягнення миру домовленості абсолютно неможливо, але й денонсувати їх ніхто не збирається — теж виглядає трохи дивною.
Особливо якщо зважити на той факт, що впродовж найближчих днів команда президента Байдена готується почати політичні консультації з Києвом саме стосовно майбутнього Мінських угод — та особливостей їх виконання.
Принаймні, це пообіцяла вчора заступниця держсекретаря США Вікторія Нуланд, заявивши, що “ми почнемо серйозні консультації із нашими українськими партнерами щодо того, як вони бачать Мінські угоди і як вони будуть рухатися до їх реалізації”.
При тому, якщо судити із подальших слів Нуланд, у Вашингтоні не мають особливих ілюзій стосовно документу, який став “священною коровою” мирного процесу на Донбасі. “Можливо, це (Мінські угоди — ред.) просто захисний щит для нинішнього конфлікту в очах Москви? Ми цього ще не знаємо, але ми готові протестувати”, заявила дипломатка.
Наразі залишається таємницею, як саме Вашингтон “тестуватиме” справжні плани Путіна стосовно Мінських домовленостей. Але впродовж років, які минають з моменту початку “реалізації” цих документів, виникає одне просте припущення.
Стосовно того, що Мінські домовленості, незалежно від того, яким був початковий задум перетворилися на своєрідний “гібридний мирний договір” у війні на Донбасі. Всі сторони, задіяні в переговорах, стверджують, що їх потрібно виконувати. Всі розуміють, що їх виконання у той спосіб, що його пропонує Москва, є для Києва неприйнятним різновидом капітуляції. Так само всі розуміють, що поки Україна погоджується, що “Мінські домовленості є ключем до миру” — Росія не почне активізації бойових дій. Хоча останнє — не гарантовано.
Тому всі сторони, задіяні у вирішенні конфлікту та модерації цього процесу, і сприймають “роботу над Мінськими домовленостями”, якою би безнадійною вона не була, як своєрідний “тайм-аут” у вирішенні конфлікту. Тривалістю в сім років і ціною в тисячі відібраних життів. При тому що ніхто до ладу не розуміє, як цей тайм-аут мав би закінчитись. Як у Ходжі Насреддіна — або віслюк здохне, або падишах помре.
Хоча й спроба назвати все своїми іменами — заявити про окупацію Донбасу, і можливість почати переговори з Росією тільки за згоди стосовно деокупації — навряд чи істотно щось би змінила в перебігу цього конфлікту. Той прикрий момент, коли реальність мало чим відрізняється від абсурду.
Шановні читачі, також підписуйтесь на наш телеграм канал Корупція – інфо – https://t.me/korupciya, аби не пропустити ще більше цікавої та актуальної інформації.