Про це мовчить Генштаб! Доля контрнаступу – там м’ясорубка: фронт застиг. Увага всім!

Про це свідчить спосіб у який воно використовує зараз основний обсяг своїх резервів у вигляді двох десантно-штурмових дивізій (7-ї та 76-ї дшд) — саме у флангових районах, а не проти, власне, місця вклинення передових підрозділів ЗСУ у систему оборони противника…

Інша справа — 42-ї мотострілецької дивізії (мсд) противника, саме по її бойовим порядкам прийшовся основний удар ЗСУ. На даний момент, 42-а мсд, посилена 210-м та 201-м мотострілецькими полками намагається одночасно вирішити два завдання:

— повністю зупинити просування передових підрозділів ЗСУ між с.Новопрокопівка та с.Вербове

— утримати своїм лівим флангом рубіж Копані — Новопрокопівка й створити умови для проведення активних (наступаючих) дій з цього рубежу у напрямку, як на с.Роботине, так й у напрямку на с.Новоданилівка

Виходячи із динаміки розвитку ситуації на даному напрямку, очевидно, що ЗСУ не мають можливості докорінним чином завадити реалізації планів командування противника, через обмеженість того обсягу сил й засобів, які вони мають у своєму розпорядженні на даному напрямку (це, до речі, притаманне не тільки Токмацькому напрямку, а й решті напрямків)…

Хоча у противника, зараз, майже ідентична ситуація… але він обороняється, тому, об’єктивна потреба у одномоментному застосуванні військ (сил) у нього може бути менша… Й відповідно, він отримує можливість виокремити їх частину для маневру по фронту.

Це частково компенсується тим фактом, що ЗСУ виявляють активність НЕ ТІЛЬКИ на Токмацькому напрямку, тому противнику, очевидно, доводиться розподіляти цю частину своїх резервів на цілий ряд напрямків та ділянок…

Причому, це мабуть, справедливо, не тільки для оперативно-тактичного рівня, в межах того чи іншого угрупування військ (УВ) противника (у даному випадку, мова йде про УВ «Запорожье»), а й у оперативно-стратегічному сенсі, між цілим рядом УВ та операційними зонами (наскільки я зрозумів, «перетікання» резервів, визначених сил й засобів між Східною та Південною операційними зонами, противник проводить при першій ліпшій нагоді).

Повертаючись до ситуації саме на Токмацькому напрямку, мабуть, варто відзначити… На даний момент, противник приділяє основну увагу утриманню двох ключових вузлів оборони на першій позиції свого головного її рубежу — с.Новопрокопівка та с.Вербове…

Я вже писав, але мабуть повторюсь — встановлення контролю ЗСУ бодай над одним з них буде означати дві речі…

— подолання ними першої позиції головного рубежу оборони противника на ВСЮ її глибину побудови

— отримання ними ПОДАЛЬШОЇ перспективи просування у загальному південному напрямку…

Методи «проведення наступу»… яким зараз користуються ЗСУ (які передбачають, навіть, достатнє обмежене використання «касетних» боєприпасів), по-суті, призводять до парадоксальної ситуації — противник несе не просто співставні втрати із формально наступаючою стороною, а на окремих ділянках, навіть, більші…

Тому, на даному етапі… противник шукає спосіб, аби змінити цю ситуацію. Але, якби там не було, йому, при цьому, доведеться вирішити 2 основні проблеми…

— Примусити «замовкнути» українську артилерію… що передбачає докорінне нарощування спроможностей росіян у сфері контр-батарейної боротьби

— Різко поліпшити рівень ефективності використання свого людського ресурсу… Тобто не бездумне «затикання дірок» на фронті, а підготовку, організацію та проведення якихось більш-менш усвідомлених дій, в першу чергу на тактичному рівні, а в другу на оперативно-тактичному…

Ось чому, на Токмацькому напрямку (й на інших також) розгортаються російські мережі автоматичного управління вогневим ураженням (я про це писав у попередньому огляді, на рахунок станції стільникового зв’язку СНАРК-100Р), а їх командування «почало різко турбуватися флангами»…

Очевидно, противник прагне до кардинальної зміни характеру використання своїх військ в ході проведення ним оборонної операції у південній операційній зоні… Іншим словами, йому «не зовсім подобається» те, що зараз відбувається із його військами… причому, в обороні…