Головний редактор тижневика «Аргументи і факти» Микола Зятьков спробував прояснити позицію колишнього президента України.

Микола Зятьков, «АіФ»:

Пане Янукович, чи відчуваєте ви особисту відповідальність перед народом України за те, що відбувається в країні?

Віктор Янукович:

Я в повній мірі несу відповідальність за той період, коли я очолював державу і міг впливати на рішення. Я нагадаю, що станом на 22 лютого 2014, коли був здійснений переворот, в Україні не було громадянської війни, пенсії і зарплати виплачувалися вчасно і в повному обсязі, долар коштував 8,8 гривні, Крим був у складі України, а в Донбасі не гинули люди.

Єдине, за що я відчуваю відповідальність, – що не зміг перешкодити політичним авантюристам з допомогою зовнішніх сил здійснити державний переворот.

Влада такою ціною мені не потрібна

 

– Наскільки я пам'ятаю, саме ви вели Україну до Європи починаючи з 2010 р. Рішення призупинити підписання Угоди про асоціацію застало багатьох зненацька. Чим все-таки було викликано це рішення?

– Рішення було викликано усвідомленням величезних економічних втрат, які могла понести Україна. Звичайно, підписавши  цю угоду у Вільнюсі, я б напевно досі я займав  президентський кабінет і керував би країною. Західні лідери з радістю зустрічалися б зі мною і хвалили за «правильне рішення». Я навіть мав би великі шанси бути обраним на другий термін. Але це було б досягнуто ціною банкрутства половини української промисловості і неминучого значного падіння рівня життя населення. Мені не потрібна була влада такою ціною …

 

Але ж для будь-якої розсудливої людини очевидно, що ці негативні наслідки підписання Угоди про асоціацію мали бути вам відомі заздалегідь. Чому про них заявили тільки за три тижні до запланованої дати підписання угоди?

– Ми розуміли, що в економіці України виникнуть великі труднощі після підписання угоди. Ми могли підписати його тільки за умови компенсації наших втрат, які могли виникнути від проблем у торгівлі з Росією. Перехід України на технічні стандарти ЄС в машинобудуванні, значне підняття дотацій в сільському господарстві до рівня ЄС – ці та безліч інших запитань були не під силу Україні. Але політики ЄС, наполягаючи на якнайшвидшому підписанні угоди, навідріз відмовлялися надати будь-яку компенсацію і переглянути економічну частину угоди з урахуванням пропозицій України. У тому числі шляхом розгляду вузьких проблем у форматі Україна – ЄС – Росія.

 

Давайте поговоримо про Майдан. Все почалося з розгону студентів в ніч на 30 листопада 2013 Стверджують, що за цим стояв глава вашої адміністрації?

 Щоб зрозуміти, хто за цим стояв, треба зрозуміти, кому це було вигідно. Мені це було зовсім невигідно.

Безумовно, ніякого наказу на розгін демонстрантів не було і не могло бути. На мій погляд, це була добре організована провокація, для того щоб перевести мирні акції протесту в радикальне русло. У мене немає прямих доказів того, що за провокацією 30 листопада стояв Льовочкін. Однак такі підозри мають під собою досить вагомі підстави.

– Скажіть чесно, чому ви відразу не покарали винних у розгоні, адже це могло б заспокоїти маніфестантів?

– Як тільки наслідком були встановлені перші факти і докази про ті події, мною особисто були відсторонені від своїх посад заступник секретаря РНБО Сівкович та голова Київської міської адміністрації Попов, а міністр МВС Захарченко отстранілруководітеля Київського управління МВС Коряка. Для встановлення істини необхідно було провести розслідування, а це, як ви розумієте, процес нешвидкий. Однак ніхто не став чекати його результатів. Людям на майдані швидко нав'язали ідею про те, що я особисто наказав розганяти студентів.

А ваше питання з приводу того, хто винен у розгоні, я адресую нинішнім слідчим прокуратури, які через рік так і не дали зрозумілої відповіді

 

– Тоді чому ви не вийшли до людей на майдан, як це зробили в 2010 р під час «податкового майдану»?

– Я ніколи не боявся спілкування з народом. Але, якщо ви згадаєте, 1 грудня 2013 опозиційні лідери вже повели людей до будівлі Адміністрації Президента. І хоча переважна більшість маніфестантів було налаштоване мирно, вже тоді була група агресивних радикалів, готових до відкритого прояву насильства. Вони чекали моєї появи, щоб спровокувати атаку на президента, при якій спецслужби мали б адекватно відреагувати.

Ви ж пам'ятаєте настрій цих молодчиків. Уявіть, що було б, якби там з'явився я.

 

 Чому спочатку мирний протест за європейську перспективу переріс у збройне протистояння з вимогою вашої відставки і повного перезавантаження влади? Хіба ви не очікували, що події підуть за тим сценарієм, за яким пішли?

– Я не припускав такої реакції. Для розвитку тих подій не було підстав. Наш рух до ЄС не було зупинено. Підписання угоди було лише відкладено. Ми, як суверенна незалежна держава, мали повне право на нашу позицію, відстоюючи наші національні інтереси. І я це публічно неодноразово коментував.

Однак у реальних режисерів цієї дії вже був затверджений свій план – розхитати країну і зробити її слабкою і згідливою. Для цього в першу чергу їм було необхідно повалити президента.

І робилося це в кращих традиціях проведення революцій на Близькому Сході. Кожен раз, коли енергія майдану випаровувалася, відбувалася провокація, яка змушувала людей обурюватися з ще більшою силою. Кожен раз, коли ми затримували найагресивніших і радикальних учасників, яких навіть лідери опозиції називали провокаторами, це було використано проти нас. Ці радикали чарівним чином перетворювалися на «політичних в'язнів».

Коли і цих заходів стало недостатньо, щоб підвищити градус ненависті в суспільстві, на майдані з'явилися перші жертви. Ви пам'ятаєте двох молодих хлопців, які були вбиті нібито на вулиці Грушевського? За даними попереднього розслідування, були суттєві підстави стверджувати, що вони загинули в іншому місці. Їх життя були принесені в жертву технології державного перевороту.

 

Пане Янукович, дивіться, що вийшло. Одна частина народу України звинувачувала вас в тому, що ви віддавали накази брати штурмом майдан, а потім і стріляти, інша частина – в нерішучості придушення протестних настроїв. З ваших дій складається враження, що ви так і не зважилися прийняти ту чи іншу сторону.

Моїм обов'язком було збереження цілісності України, людських життів і забезпечення дії закону. Будучи президентом всієї країни, я не міг зайняти чиюсь сторону. Я завжди був на боці мирного вирішення ситуації та уникнення кровопролиття.

Проте кров пролилася … Як ви вважаєте, хто стояв за організацією майдану? Чи був це стихійний процес або у нього були приховані від очей організатори та керівники?

– На майдані було багато патріотів своєї країни, які щиро вірили в успішність європейського вибору для України.

Однак давайте знову подивимося, кому був вигідний майдан. Десятки тисяч людей, які стояли на майдані, не отримали нічого. Всі вигоди дісталися безвідповідальним політикам і їхнім спонсорам. Вони брехливими обіцянками переконали людей, що всього цього легко досягти і єдина перешкода на шляху до «світлого майбутнього» – це Янукович. Але режисерам цього сценарію потрібен був не Янукович, їм потрібна була Україна.

 

 А можна трохи конкретніше: що ж сталося 18-21 лютого на майдані? Хто дав наказ стріляти?

 

Як ви пам'ятаєте, 18-го числа опозиція повела людей до Верховної ради. У них була мета – захопити парламент і Адміністрацію Президента. У той момент у співробітників МВС не було на руках вогнепальної зброї, тому не могло бути наказу про його застосування.

Уже днем 18 лютого протестувальники почали громити торгівельні та житлові будівлі на вул. Інститутській, напали на офіс Партії регіонів і здійснили відкрите вбивство двох звичайних співробітників офісу.

Після цієї події стали розгортатися з неймовірною швидкістю. Опозиція повністю перейшла кордони закону і почала відкрито озброювати повстанців. Тільки за один день 18 лютого від вогнепальних поранень загинуло більше десяти співробітників міліції. Скажіть, чи могло це статися, якби у маніфестантів не було зброї?



В цей же час на Західній Україні групи радикальних активістів стали масово захоплювати державні установи. В тому числі відділи МВС, СБУ і склади зброї. На руках у бойовиків опинилися тисячі одиниць вогнепальної зброї.

Ми розуміли, що, якщо ця зброя буде доставлено до Києва, великої крові не уникнути. Тому було прийнято рішення припинити протиправні дії та звільнити вулиці, прилеглі до майдану, від погромників, але без будь-якого застосування вогнепальної зброї.

Розуміючи, що подальше проведення операції може спровокувати велику кількість жертв, було прийнято рішення зупинити операцію, для того щоб провести переговори з опозицією. Ще раз заявляю, що у мене не було намірів розігнати майдан; якби я хотів цього, то ввечері 19 лютого сили міліції рознесли б його. Але мені важливо було знайти компроміс і зберегти країну.

Весь день 19 лютого я провів у складних переговорах з лідерами опозиції, за результатами яких була досягнута домовленість про перемир'я. Однак радикальні угруповання на майдані відразу ж відкинули будь-яку думку про перемир'я.

Вранці 20 лютого кількість збройних радикалів різко збільшилася. Про наявність у протестувальників зброї лідери опозиції стали відкрито заявляти зі сцени майдану. В цей же час почався прицільний вогонь на ураження по силовикам, у тому числі з будівлі консерваторії. Не маючи наказу стріляти у відповідь, силовики почали відступати.

Натхнені цим «успіхом», стрілки майдану продовжили прицільний вогонь на поразку з раніше зайнятих приміщень готелю «Україна» і «Жовтневого палацу». Причому стріляли як в силовиків, так і в цивільних учасників майдану. Всі знають про загиблих з «Небесної сотні», але в ЗМІ майже не згадується про жертви серед співробітників міліції. Станом на 20 лютого загинуло 20 міліціонерів, ще 130 співробітників міліції було госпіталізовано з вогнепальними пораненнями. А адже вони стояли під кулями і коктейлями Молотова нема за Януковича, а за закон, за порядок, за мир, за Україну.

А у нинішньої влади я хочу запитати: чому досі не закінчено розслідування фактів загибелі «Небесної сотні» і загиблих працівників правоохоронних органів? Напевно, бояться розкрити всю правду про події?

 

А я і багато наших читачів хотіли б запитати у вас: чому в такий критичний момент ви вирішили покинути Київ, а потім і Україну?

– Як відомо, 21 лютого 2013 було підписано угоду з опозицією. Згідно з ним опозиція повинна була відвести своїх активістів, а влада – силовиків з центру Києва. Я пішов на максимальні поступки, погодившись на дострокові вибори президента, урізання повноважень глави держави, амністію учасникам заворушень. Ми і раніше досягали певних домовленостей з лідерами опозиції. На жаль, вони не могли або не хотіли забезпечити їх реалізацію. Але цього разу угоду було завірено міністрами закордонних справ Німеччини, Польщі та представником МЗС Франції. Тому я був упевнений, що угода буде виконана і конфлікт нарешті завершений.

У цей день я запланував поїздки до Харкова і Донецька, щоб зустрітися зі своїми політичними соратниками. Але вже по дорозі до Харкова на мій кортеж було скоєно збройний напад.

Увечері 22 лютого я ще перебував на території України, коли парламент прийняв рішення про моє відсторонення від влади. Ця постанова була абсолютно неконституційна. Без створення спеціальної тимчасової комісії, яких-небудь висновків Верховного і Конституційного судів. Але саме очевидне порушення полягало в тому, що за постанову про моє відсторонення проголосувало 328 депутатів при необхідному мінімумі 338, що має становити ¾ від загальної чисельності депутатів. Прийняттям цієї постанови організатори держперевороту перейшли останню межу – вони скоїли повалення конституційного ладу.

У них був один вихід – знайти один з чотирьох конституційних способів відсторонення мене від влади. З імпічментом не вийшло. Визнати мене недієздатним, коли я живий і здоровий, – нереально. Залишалися ще два способи: добровільна відставка або смерть. Лідери опозиції дзвонили мені і переконували подати у відставку. Я категорично відмовився. Після цього почалися конкретні дії, які несли загрозу мені і супроводжували мене людям. За тією інформацією, яку я отримував, і, найголовніше, по спробам замахів я чітко зрозумів: мене вирішили вбити.

 

Ви справді вважаєте, що вас вирішили вбити?

– Не просто вирішили – вони все для цього робили. Мій кортеж був кілька разів обстріляний. Один з охоронців отримав поранення. Саме тому мені необхідно було переїхати в те місце, де силовики ще зберігали вірність присязі, підкорялися Головнокомандувачу.

Вже коли я перебував у Криму, переді мною ясно виникло питання: що робити далі? Про добровільну здачу в полон не могло бути й мови. Змовникам живий Янукович як свідок їх злочинів був не потрібен. Залишалося два варіанти: або я використовую вірні мені сили і відновлюю конституційний лад в Україні, або я змушений буду виїхати з країни.

Я чітко усвідомлював, що моя спроба відновити конституційний порядок у країні призвела б до громадянської війни. Адже навіть за даними офіційних соціологічних опитувань, проведених в лютому 2014, 47% населення країни підтримувало майдан, а 46% виступало проти. У цьому випадку лінія фронту приблизно проходила б по Дніпру. І ту трагедію, яку зараз переживає Донбас, відчула б на собі вся Україна.

Я прийняв рішення не піддавати країну жахам громадянської війни.

 

Принципові питання, на які не було дано чіткої відповіді: ви не вважаєте, що новий майдан був викликаний в тому числі корупційними скандалами навколо вашої сім'ї? Чи відчуваєте ви в цьому зв'язку свою відповідальність і вину?
 

– Це інформаційна технологія, і я не втомлюся повторювати: ні я, ні мої сини не були замішані в корупційних діях. І невипадково, що досі нова українська влада не змогла цього довести. Адже таких фактів не існує.

 

А як бути із заявами офіційних українських структур про те, що на ваших зарубіжних рахунках заморожені мільярди доларів?

– У мене немає і ніколи не було ніяких рахунків за кордоном. Моїми адвокатами подані запити в більш ніж 40 країн світу з вимогою підтвердити або спростувати знаходження моїх активів. Пройшли місяці, але жодна країна не підтвердила факту наявності у мене таких рахунків.

 

Пане Янукович, як ви вважаєте, Євромайдан домігся зближення України з Європою?

Гасла про верховенство права, незалежної судової системи, високих стандартах життя – це добре. Але, на жаль, за минулий рік по всіх цих аспектів стан в Україні помітно погіршився. Заплативши дорогу ціну в спробах такого «зближення», Україна не отримала у відповідь нічого, крім розвалу країни, смертей, горя і зубожіння народу.

 

 Дайте відповідь коротко: як би ви оцінили дії нової влади?

– Ви це питання задайте кожному українцю. Чи стало йому краще жити при новій владі?

 

Чому, на ваш погляд, Донбас став гарячою точкою на карті України? Хто винен у цьому конфлікті?

– Беззаконня і переворот у Києві обурили жителів Донбасу. Масла у вогонь підлили перші кроки людей, які захопили владу: скасування закону про мови, нав'язування своїх «героїв» і ідеалів. Новим правителям було мало майдану – вони вирішили принизити Донбас.

Найбільша відповідальність лежить на Турчинову, який, будучи нелегітимним в. о. Президента, прийняв рішення використовувати армію проти власного народу, буквально розчавлювати людей БТР.

Під час найтрагічніших подій на майдані я, будучи обраним президентом і маючи всі законні підстави для застосування сили, на це не пішов.

Цю війну розв'язали горе-політики

Багато хто вважає, що війна на південному сході не може йти без підживлення ззовні. І в зв'язку з цим українська влада неодноразово звинувачували вас у фінансуванні ДНР і ЛНР …

– Це цинічна брехня. Подібні звинувачення часто звучать з вуст українських політиків, особливо Наливайченко. Як я розумію, розслідування фінансування ДНР і ЛНР входить до його компетенції. Ймовірно, не маючи можливості дати відповідь на ці питання, він вибрав улюблений метод нинішніх українських правоохоронців: якщо немає відповіді на питання – звинувачуй Януковича. Ні Наливайченка, ні його колеги не представили жодного доказу, що підтверджує ці звинувачення.

Я б порадив Наливайченко та іншим його колегам подумати про законність своїх дій і про неминучі для них наслідки – адже у них руки по лікоть у крові.

– Ну добре, тоді як ви взагалі ставитеся до цих невизнаних республік? Ви бачите їх незалежними або частиною України?

 Перебуваючи на посту Президента України, я як гарант цілісності держави робив все можливе для згладжування внутрішніх протиріч і збереження єдності країни.