Спецкор «Медузи» Максим Солопов поговорив з Котовим, який в розпал протестів пішов з держслужби через незгоду з політикою влади щодо протестувальників. Він займав посаду заступника завідувача відділом в Управлінні справами президента Білорусі.
Журналіст запитав: Які з останніх публічних демаршів справили на вас враження в цьому сенсі?
Той же самий Павло Латушко. Звільнився важливий керівник на ОНТ Дмитро Семченко, який, хоча формально не був в адміністрації президента, був дуже близький до керівництва прес-служби. Одна з центральних фігур президентського пулу і його неформальний керівник. Буквально в той же день звільнився заступник начальника Головного правового управління адміністрації президента Артем Проскаловіч. Я його не знаю особисто, але це один з людей, який пропрацював в адміністрації не один рік і користувався просто величезним авторитетом, як фахівець в юриспруденції вищого рівня. Він просто взяв і пішов, по тих же самих причин, що й інші.
Окремо можна назвати ситуацію навколо спортсменів. Є відкритий лист з вимогами до влади, на сьогоднішній день його підписали понад 400 осіб, включаючи топів, яких не можна не поважати: наша марафонка Ольга Мазуренок, гімнастка Мелітіну Станюта, неодноразовий чемпіон світу, володар маси нагород, самбіст Степан Попов, призерка олімпійських ігор Надія Остапчук, баскетболістки з національної збірної, плавчиха і призерка олімпійських ігор Олександра Герасіменя. Спортсмени – це єдині лідери думок, які вважалися ядерним електоратом Лукашенко. На них дорівнювали все. Спортсмени – це ті, хто здатні морально вплинути на тих, хто сумнівається людей.
Звільняються працівники з верхнього прошарку середнього ланки держапарату і силових відомств. Хтось це афішує, хтось робить тихо, але процес відбувається. Ідуть найбільш адекватні люди.
Також, екс-чиновник зазначив, що для нього, стало відкриттям жорстокість силовиків. У Білорусі такого ніколи не було – що б там не говорили про білоруських силовиків по відношенню до опозиції, але тут такого не було з 1940-х років. Зрозуміло, що тим, хто потрапляв і раніше під роздачу, теж було несолодко, але повірте, такого не було ніколи. Так, гвинти, але ніколи нікого не били, не знущалися після затримання, ніякі тортури, крім максимум психологічного тиску, не застосовувалися. У мене пояснення цієї жорстокості немає. Зате є пояснення, звідки тепер така показна відданість. Вона як раз викликана виявленої жорстокістю. У нас в країні передбачена сувора відповідальність за тортури, в тому числі смертна кара. Ці люди тепер дійсно вважають, що їм відступати нікуди.
Вже йде соціальне розмежування: сім’ї і сусіди, які раніше жили згуртовано, зараз починають дивитися один на одного насторожено, якщо серед них є представники силових структур, на них починають дивитися скоса. Це, звичайно, тисне.
Але на всю Білорусь багнетів тобто силовиків не напасешся. Мітинги і акції проходять не тільки в Мінську, але і в тих місцях, де їх ніколи не було. Неможливо управляти країною в такій ситуації. Такий протест придушити неможливо, якщо тільки він сам не здується. На мій погляд, є кілька основних сценаріїв. Найпростіший – це трансформація самої системи і діалог з суспільством. Другий варіант – це спроба далі сидіти «на багнетах» в очікуванні наближення глибокої економічної кризи.
