Попрошу репоснути. Я напишу цей пост для граничного розуміння тими, кого ми завтра вбиватимемо. І післязавтра. І за два дні. І за три. Поки вони не закінчаться. Поки фізично не буде кому приходити в Україну. Пише блогер Олександр Коваленко.
Ми втомилися, росіяни. А ми відрізняємося від вас тим, що коли ми втомлюємося – ми трохи звіріємо. У нас зникає емпатія, жалість і вся ця зайва емоційна хуйня, яка з’їдає ресурси та заважає виконувати одне єдине завдання – вбивати вас. Ми вдома. Ми захищаємо свій дім, свою землю, сім’ї. І ми тільки розігрілися. Ми тільки увійшли до смаку. Ми дізналися, що ви просто м’ясо. Солодка булка для воюючої 9-річної армії.
А ще маємо тонни захопленої документації. У нас усі документи із секреток. Списки особового складу. Накази.
Ми знаємо, що вам дали бойове завдання, а не вчення, про які плачете, потрапляючи в полон. Тому нам уже не треба вас шкодувати. У нас від втоми притуплюються нервові закінчення в мозку та нейронні зв’язки, які відповідають за людяність та гуманізм. Просто мозок починає заощаджувати ресурси. І ми хочемо одного – убити швидше за вас усіх і піти відіспатися. Ну, це ж здорове та нормальне бажання людського організму? Право на відпочинок.
А ще ми слухаємо усі ваші переговори. Ми знаємо ваші плани. Ми знаємо звідки і куди ви підете з паливом. Куди спробуєте підтягти резерви? Ми завтра будемо сильнішими, ніж сьогодні. Тому що у нас із логістикою вже все нормально. Ми змогли її налагодити та отримали сьогодні те, на що чекали три дні. І завтра ви це побачите. І це останнє, що ви бачитимете у своєму житті. Тому що ми знаємо, що ви не на навчаннях. Ви прийшли вбивати нас.
Російський корабель, літак, танк, солдат і офіцера. Іди на йух. І тоді ти житимеш. Але це не точно.
Не думав, що колись це напишу, але часи змінюються не на краще для всього світу. Але зараз часи змінюються в дуже негативний бік саме для Білорусів.
Тому саме зараз я хотів би звернутися не тільки до розсудливої частини білоруського народу, але навіть того зашореного прошарку, який вірить у казки про російський “братський народ” та свого безхребетного диктатора, який віддав вашу країну в користування Путіну.
Сьогодні Олександр Лукашенко має намір прийняти рішення та кинути ваших дітей та чоловіків у жорна кривавої війни, яку розв’язав Путін в Україні. Війни, яку засуджує весь світ і яка залишить відбиток на Росії на покоління вперед, як свого часу залишили відбиток на Німеччині, від якого вона досі не може відмитися.
Зараз Україна бореться з російською окупацією, нещадно знищуючи супротивника. Українські захисники в ході запеклих битв ліквідували не просто багато ворожих сил – рахунок іде на тисячі вбитих, поранених та полонених.
Вже сьогодні, шановні і не дуже білоруси, серед них можуть виявитися ваші сини, чоловіки та брати. Подумайте над цим і тим, як ви з цим житимете далі, після завершення цієї війни.
Україна переможе, але як ви дивитиметеся, в очі українців і як нас дивитиметься весь світ?
А до братів українців у мене прохання – дзвоніть своїм друзям, рідним та близьким до Білорусі та розповідайте, що тут відбувається в реальності! Це дуже важливо за умов інформаційної ізоляції Білорусі.
