“Ви скажете, тут чисто хірургічні подробиці. Але ж це саме життя.”
Спеціалістам-травматологам вчергове доводиться виконувати завдання на межі надможливого. Зберегти пораненому руку або ногу, при умові, що у нього складні вогнепальні поранення, дуже складно. Крім складних травм фактором, який ще більше ускладнює виклик, є те, що доводиться це робити у воєнних умовах. Зокрема, у зоні проведення так званої антитерористичної операції.
Для того, аби завдання воєнної медицини були ефективними і увінчувались успіхом, медикам нерідко доводиться відкидати традиційне і звичайне. Такий клич можна вважати девізом співробітників відділу мікрохірургії та реконструктивної хірургії верхньої кінцівки Інституту травматології та ортопедії НАМН України. Співробітники інституту брали участь у 150 операціях за межами установи. Як пише на сторінках газети “День” Юрій Віленський, останніми місяцями тут, рятуючи бійців від інвалідності, успішно проліковано чимало поранених із загрозливими травмами кінцівок. В цілому, до другої декади квітня, в клініках інституту, пройшли стаціонарне лікування понад 190 поранених під час бойових дій.
Одне з найважливіших завдань медиків на полі бою – зберегти цілісність тканини кінцівок пораненого. Саме від цього залежать відповіді на два питання: чи не доведеться згодом ампутувати кінцівки і чи виживе пацієнт взагалі.
Медик Сергій Семенович Страфун запевняє, що операції, які доводиться нині робити бійцям із передової, ускладнились, якщо порівняти їх із тими, яких потребували вояки-афганці. Очевидно, справа в удосконаленій, і, відповідно, з підвищеним рівнем травматичності, воєнній техніці. Хоча, питання створення воєнної техніки, а також зброї масового знищення – то тема окремої статті. Але, мабуть, варто зазначити, що ницість кнопкодавів, які прирікають на загибель тисячі невинних – питання не обговорюване, але якщо вже йдеться про створення воєнної техніки, то, звісно, про залишок бодай корінця людяності говоритиме створення більш “гуманної” (якщо так можна її назвати), такої, яка якщо й завдає травм, без яких війна неможлива, то принаймні таких, після отримання яких людина бодай не мучиться. Однак, і тут зазначу, що психічне нездоров’я всіх творців бомб, зброї масового знищення та біологічної – питання, яке особисто у мене сумнівів не викликає.
Вищезгаданий нами журналіст після того, як побував у Київському військовому госпіталі, розповів історію одного із пацієнтів, зацитувавши слова лікаря: “ Історія з Володимиром С. Його було поранено в ногу й руку в аеропорту в Луганську. Був евакуйований вертольотом. Здійснювалося поетапне лікування. У квітні його було направлено для подальшої радикальної допомоги до відділу мікрохірургії інституту. Дефект лівої великогомілкової кісті становив 12 см. Було здійснено мікрохірургічну трансплантацію в цю зону, з необхідним ефектом.”
Завершу статтю цитатою медика: “Ви скажете, тут чистохірургічні подробиці. Але ж це саме життя.”
