25-річний Герой Андрій Лахай з Великої Глуші загинув за Україну під час виконання бойового завдання 14 березня цього року у селі Гряниківка Харківської області. Остаточно підтвердили загибель земляка лише у червні, коли порівняли дані ДНК-профілю.
На передачу тіла воїна рідні чекали ще довгі місяці. «На щиті» у рідне село повернувся Герой напередодні свого 26-ліття.
«Його стійкість духу надихала на подвиги. Безстрашний вояка був, який рвався завжди вперед», — казали побратими.
«Андрій добрий і щирий завжди поспішав прийти на допомогу», — переконували рідні.
Він віддано та безстрашно боровся з ненависним ворогом, а в телефонних розмовах вселяв оптимізм своїм батькам, що хоробрі воїни ЗСУ неодмінно виженуть загарбників з нашої землі. Йому вдалося пройти пекло, але, на жаль, смерть стала невблаганною. Того злощасного дня, як розповідає сестра загиблого Альона Шворак, її брат кулеметник Андрій, військовий 14 ОМБр, був прикомандирований до іншого бойового підрозділу і, якщо покладатися на слова побратимів, то усі, хто пішов на завдання, загинули або досі вважаються зниклими безвісти.
“23 лютого 2022-го, у переддень путінського наступу, Андрієві зателефонували з військкомату і веліли приїхати для уточнення особистих даних, — згадує Альона, — а вже наступного дня разом із другом-односельцем, з яким проходив строкову службу, поїхав захищати Батьківщину. Починаючи зі звільнення Київщини, і далі у всіх гарячих точках Андрій бачив зло, безчинства ворога і боровся, щоб це мокшанське лихо не прийшло в наші домівки”, — зазначає сестра загиблого.
«Я їду додому», — радісно у телефонній бесіді з сестрою повідомив боєць вересневого дня минулого року. Він отримав відпустку, тож хотів своєю раптовою появою зробити приємний сюрприз батькам, і йому вдалося зреалізувати свій задум. Але жахливих історій війни з собою він не привіз. Не розповідав близьким бодай найменших подробиць воєнного буття, щоб не зранити їхню вразливу та тремтячу в очікуванні сина і брата душу.
