Як Ви вважаєте, Нефьодов дійсно заслужив надбавку в 600 відсотків до посадового окладу, яку він попросив письмово собі й трьом своїм заступникам? – про це пише Анатолій Гриценко.
Моя позиція: якщо оцінювати не Facebook-активність Нефьодова, а реальний стан митниці й митних зборів, то – не заслужив. Втім, Мінфін Маркарової дав письмове добро на виплату 600% надбавок. І Нефьодову, і трьом заступникам. Мені шкода тих із Вас, хто вважає/вважав Нефьодова, Маркарову & Co прогресивними новими обличчями. Ще більше шкода країну.
Окрім того, Гриценко зазначає.
Ахметов банкрутує? Його топ-менеджери і підгодовані політики підняли шалений галас – рятуйте?! А не помітили, що зараз десятки, сотні мільйонів підприємців банкрутують – і ніхто так голосно не верещить. Якщо скрутно і вже нема на що жити, то нехай свою французьку віллу продасть. Яку купив наприкінці січня, вже під час пандемії. Найдорожчу у світі, до речі, за 200 мільйонів євро купив, 18 тисяч квадратних метрів. Затягувати паски – так усім затягувати. А щоб «збіднілий» олігархат рятували дійсно бідні люди/підприємці, своїми податками через бюджет, хтось таке може назвати справедливим? Я – не можу.
Нагадаємо, раніше Гриценко звертався до Українського народу із такими словами.
Більше десяти років поспіль, починаючи з президентських виборів-2009, на тисячах зустрічів та ефірів я говорив про «три професії» і намагався усіх нас переконати:
ВЧИТЕЛЬ, ЛІКАР і СОЛДАТ – саме від них насамперед залежить майбутнє країни. Саме вони гарантують безпеку, культурний рівень, моральне і фізичне здоров’я нації. Або – не гарантують, якщо держава про них не дбає.
Українська держава – не дбала. Роками, десятиліттями не дбала. Оплата праці для цих трьох категорій має бути завжди вищою за середню зарплату в країні, принаймні на 15-20% – натомість, вона була завжди нижчою.
Держава схаменулася вперше у 2014-му, коли спалахнула війна – і почала дбати про СОЛДАТА, бо не було кому, в чому і з чим іти в окопи, рятувати країну.
Держава схаменулася вдруге у 2020-му, коли спалахнула пандемія – і почала дбати про ЛІКАРЯ, бо не було кому, в чому і з чим іти в ізолятор до хворих, рятувати людей.
Держава ще не схаменулася і не почала дбати про ВЧИТЕЛЯ – хоча і батьки, і діти, та й самі вчителі, вже відчули, особливо під час карантину, наскільки відсталою і неадекватною потребам країни є нинішня система освіти.
Нам потрібні не імпульси уваги і турботи про «три професії», коли спалахне лихо, а системна копітка робота на цих трьох напрямах, на стратегічну перспективу.
І гідна зарплата – то лише один фактор, хоч він і дуже важливий. Новітні технології, техніка і обладнання, матеріальне і методичне забезпечення, індустріальна база, високі професійні й етичні стандарти – цим треба займатися державі. Бо це її, держави, відповідальність.
І починати треба якомога швидше! Бо вкладені навіть великі кошти не дадуть ефекту сьогодні чи завтра – якісно новий результат зможемо побачити лише через 7-10 років.
