Юрій Щербак, поет, публіцист, драматург, літератор на своїй сторінці у Фейсбук пише, позначивши Ігоря Смешка:
Ще “…20 квітня 2011 року в популярній Київській книгарні «Є» відбулася презентація мого роману «Час смертохристів» (видавництво «Ярославів Вал»).
І хоча персонаж цей цілком вигаданий мною і поставлений в особливі, гротескні умови далекого майбутнього, в постаті І. Гайдука простежуються певні подібності до реального героя книги «Ігор Смешко. Незакінчене досьє генерала розвідки…».
Трагедія героя мого роману І. Гайдука, який знав забагато таємниць про злочини українських можновладців та олігархів у невідомому 2077 році, дивним чином нагадувала деякі сторінки з біографії Ігоря Петровича Смешка, якого я запросив на презентацію «Часу смертохристів» у книгарні «Є». Там виступали відомі українські письменники — Дмитро Павличко, Михайло Слабошпицький, Валерій Гужва, Вадим Скуратівський, Василь Шкляр та інші; але, без перебільшення, з особливою увагою зал слухав виступ І. П. Смешка — бо дуже нечасто люди такого калібру і такої професії публічно виступають на письменницьких обговореннях художньої прози. Генерал-полковник І. П. Смешко мовив не як технократ, а як справжній гуманітарій, як людина, якій близька доля української культури в контексті тих загроз і викликів, які стоять сьогодні перед суспільством і державою.562 І ось тепер, коли текст книги про І. П. Смешка лежить переді мною, мушу визнати, що реальне життя багатьох персонажів з вищих ешелонів державної влади в Україні в 1991–2012 роках було набагато драматичнішим, страшнішим і конфліктнішим, ніж малювала моя фантазія, коли я зображав фантастичні події року 2077-го.
Книга про І. П. Смешка, написана в сухій манері документального досьє, розгортає перед читачем, зокрема, невідому досі картину боротьби – переважно між воєнною розвідкою та СБУ – за створення в Україні спецслужб, гідних європейської держави. Це- боротьба за подолання совкової спадщини, за остаточну ліквідацію проявів таких атрибутів комуністичної диктатури, як ЧК — НКВД — КГБ — цих всемогутніх спецслужб радянської «імперії зла», в руках яких концентрувалися одночасно каральні, системозахисні, розвідувальні й контррозвідувальні функції. Це – боротьба за подолання монополії однієї організації («контори») на істину — тобто на інформацію, боротьба за випробуване практикою демократичних країн багатоканальне, альтернативне інформування вищого керівництва держави для прийняття оптимальних рішень.
Це – боротьба проти проникаючої скрізь корупції, вірус якої вразив вищі ешелони влади в Україні; корупції особливо огидної і небезпечної в сфері національної безпеки (нелегальний продаж зброї до країн, на які розповсюджувалась дія міжнародних санкцій, наприклад). І боротьба ця була не абстрактна, а цілком конкретна, персональна (В. Горбулін, І. Смешко — проти клану Деркачів), така, що торкалася життєвих та кар’єрних інтересів багатьох високопоставлених осіб, боротьба затята, безкомпромісна, жорстока…
Так драматично склалася доля Ігоря Петровича Смешка, що йому випало бути в центрі багатьох визначальних подій української історії — і не в ролі спостерігача, а активного учасника. Глибокий аналітичний розум науковця і розвідника, прищеплене з молодості почуття офіцерської честі, всебічні знання й патріотичне бажання будувати сучасну демократичну державу не дозволили І. П. Смешку стояти осторонь політичних і персональних баталій, погодитись із роллю німого свідка в спектаклі, що розігрувався на підмостках влади. Читач, звісно, сам зробить висновок щодо правоти генерала, чистоти його моральної позиції. І чи вдалося Ігорю Петровичу реалізувати свої ідеї, працюючи на високих посадах у керівництві спецслужб України. Багато чого вдалося, але якою ціною! Пройшовши через звичні, на жаль, для українського політичного життя переслідування з боку генеральної прокуратури та інші злигодні, незручний генерал з 2005 року фактично вилучений з активного державного життя. Сім років можливої діяльності на благо України викреслені з життя І. П. Смешка. І з біографії країни… Нещасної держави Україна, якій фатально не таланило на вищих керівників, людей, які боролися не за європейську Україну, а, насамперед, за себе, любих, за примарну владу і цілком конкретні гроші.
Книга «Ігор Смешко. Незакінчене досьє генерала розвідки…» знайде свого уважного читача як в Україні, так і закордоном… Як поміркований оптиміст, я вірю, що влада темряви колись скінчиться — і професійні знання, набутий міжнародний досвід, патріотизм і тверді принципи генерала Смешка будуть затребувані.
