Французи вважають, що завжди і у всьому винні виключно начальники. Така національна риса викликала колись почуття гіркоти у президента Франції Валері Жискар д'Естена, про що він не посоромився написати в своїх мемуарах, передає Корупція.Інфо.
Українські політики, безумовно, таких зауважень про власний народ намагаються не робити, що втім, не скасовує факту схожості деяких рис національних характерів двох націй і не тільки по частині критичного ставлення до начальства. Є і куди більш істотні, так би мовити матеріальні речі, де це проявляється. Ось, наприклад, державний бюджет.
Той же Валері Жискар д'Естен, перебуваючи при владі (1974-1981 рр.), скаржився на невгамовні бюджетні апетити французьких депутатів, які весь час задумували проекти, які з одного боку мали ощасливити прекрасну Францію, а з іншого на їх реалізацію вистачило б і кількох державних бюджетів.
щедрі роти
Українські депутати впевнено можуть сказати, що вони нітрохи не гірше французьких, і фантазії у них також вистачить на кілька бюджетів.
Всього тиждень знадобилося депутатам, щоб зробити 1160 пропозицій до зміни проекту Держбюджету 2016, розробленого Кабінетом міністрів Володимира Гройсмана.
Безумовно, на їхню думку, всі депутатські напрацювання вкрай необхідні, важливі і жити без них країна, абсолютно не зможе. Попередньо розгляд Держбюджету заплановано на 20 жовтня, коли депутати і викотять свої пропозиції щодо поліпшення життя, побуту і постачання українців. Втім, частково пропозиції були оголошені вже вчора, на засіданні погоджувальної ради Верховної Ради, але, зрозуміло, що основне дійство попереду.
За даними джерел «ДС«, виходить, що депутатські «хотілки» це практично ще один державний бюджет, приблизно 739 млрд грн. (Урядовий проект – 784 млрд грн.). Найцікавіше, що пропонуючи різко збільшити видаткову частину захисники народу виношують амбітні плани по скороченню податкового тиску, що може привести до втрат доходів на рівні 52 млрд гривень. Для розуміння, бюджет Міністерства оборони в поточному році 57 млрд грн.
Чи це не народна мрія? З одного боку отримуєш більше, з іншого – платиш менше! Звичайно, ще краще, коли взагалі нічого не платиш, а тільки отримуєш, але таке, напевно, під силу тільки олігархам.
Само собою зрозуміло, що витрачати (або, як мінімум планувати витратити) кошти Держбюджету потрібно в першу чергу на соціалку. Пенсії, ліки, субсидії. Ясна річ, що урядові пропозиції, здалися опозиціонерам просто таки неприйнятними, і вони запропонували дати народу більше.
Наприклад, колишні представники «злочинної влади» тинятися в «Опозиційному блоці» виявилися скупими і запропонували збільшити соціальні виплати на 50%, «Батьківщина», що керувала урядом якихось 6 років тому, пообіцяла збільшити на 80%, а найбільшим другом народу виявився депутат Сергій Каплін, який ніколи до уряду відношення не мав і любить українців по справжньому. Він пропонує не розмінюватися на дрібниці, а відразу збільшити соцстандарти в 2 рази. Тобто на 100%. А що? Хіба погано? Дайте народу пожити нормально! На все про все потрібно всього-то 364 млрд гривень.
Національні традиції парламентських торгів
Чи збирається хтось виконувати такі прекрасні плани? Можна твердо відповісти – ні. Будь-який, навіть дуже простий на вигляд народний депутат, колишній чоловік, який куди краще розбирається в економіці і фінансах, ніж «маленький українець» (як ніжно любив казати видатний вітчизняний фінансист і невдачливий президент Віктор Ющенко).
Навіть найбільш відчайдушний «друг народу» розуміє, що неможливо збільшити бюджет в 2 рази, без наслідків у вигляді галопуючої інфляції, обвалу курсу гривні, порожніх прилавків і чорного ринку.
Так, питається, для чого ж це робиться, звідки раптом настільки тепла турбота про народ? А ось тут варто відзначити відразу кілька цілей.
По-перше, друзям народу завжди приємно повідомити своїм підопічним, тим самим «маленьким українцям», що про них пам'ятають. Адже куди приємніше інформувати, що ми мріємо збільшити пенсії та інші соціальні виплати, а тільки злий Кабмін (і МВФ з ним), не дає.
По-друге, найрізноманітніші пропозиції до бюджету, це свого роду заявка, «маячок» для уряду, мовляв, готові поторгуватися. Невідомо адже, будуть голоси, щоб проголосувати за бюджет чи ні? Давня торгова практика національного парламенту вчить: щоб отримати хоч щось, треба просити більше. Втім, тут важливо не загратися і не залишитися ні з чим біля розбитого корита. Як, наприклад, залишилися «Батьківщина» і «Самопоміч» не далі як минулого року при голосуванні за Держбюджет-2016. Здавалося «золота акція» у них в кишені, і зараз вони покажуть всім як правильно нарізати бюджети. Але, все склалося дещо по-іншому, а уряду вдалося добрати голоси, яких бракує за рахунок радикалів Олега Ляшка. Спритність останнього так обурила пана Капліна, що він ще довго, з почуттям і знанням справи розповідав про хабарі, за рахунок яких уряд зібрав голоси на підтримку бюджету. Проте, справа була зроблена. Можна не сумніватися, що буде зроблено і в цьому році.
Сумно тільки, що при таких підходах не доводиться говорити ні про відповідальність парламенту, ні про контроль над виконавчою владою. Єдине що радує, так це те, що наші проблеми не є чимось винятковим.
Щось подібне відбувається в будь-якій країні з діючою, а не керованою демократією. Можливо, у Франції, Великобританії депутати "пікіруються" більш вишукано, а не тупо звинувачують один одного в крадіжці, корупції та інших гріхах прямо з трибуни парламенту. При цьому скрізь, з одного боку народні обранці розписуються в любові і відданості до свого народу, а з іншого, спілкуються з ними як з людьми з обмеженими можливостями, які не здатні зрозуміти, що збільшити витрати, одночасно скорочуючи доходи неможливо. Як неможливо створити вічний двигун.
Втім, спробуйте при нагоді десь в електричці або наприклад в черзі, підняти тему неможливості створення perpetuum mobile, побачите, скільки українців вступлять з вами в полум'яний суперечка посилаючись на свої пізнання в шкільному курсі фізики. Чи варто дивуватися, що депутати використовують маленькі слабкості народу для такої нетривіальної речі як бюджетний торг? Більш того, не доводиться сумніватися, що пропозиції не чіпати в парламенті дохідну і видаткову базу Держбюджету без візи Мінфіну, викличуть обурення не тільки депутатів, а й широкого загалу українців. Не кажучи вже про те, що варто було б зобов'язати ініціаторів збільшення різноманітних виплат з бюджету вказувати, за чий рахунок їх збираються виробляти.
У загальному і цілому, не буде перебільшенням сказати, що розповідаючи байки про двократне збільшення бюджету, депутати говорять українцям саме те, що ті хочуть почути, практично виконують соціальне замовлення на солодку «локшину».