У зоні АТО рятує поранених військових медсестра зі Львова Наталя Назар, повідомляє Galnet з посиланням на ВЗГ ГУМВС України у Львівській області.
Манюня, Гюльчетай, Бойова Кнопка – стільки ніжних і водночас іронічних позивних не має жоден боєць медичної роти Національної гвардії України імені Пирогова, як Наталка Назар.
Фото: ВЗГ ГУМВС України у Львівській області
Заступник командира роти по роботі з особовим складом капітан Войцеховський пояснює, чому медсестру Наталку друзі кличуть саме так. Манюня, каже, тому що маленька, жвава, як підліток. Гюльчетай, бо справді, щось східне, загадкове, сонячне в ній струменить, як у героїні фільму «Біле сонце пустелі». А Бойовою Кнопкою друзі кличуть тому, що вона у будь-яку мить по тривозі готова виїхати на передову, щоб рятувати наших бійців.
«Вона на передовій побувала більше, ніж будь-який чоловік з роти», – говорить про неї підполковник запасу Сергій Ільчук.
Заступник командира роти по роботі з особовим капітан Войцеховський з цього приводу згадує останні події, коли українські вояки виходили з дебальцівського пекла.
«Наші медики бувають на всіх блокпостах, до нас поступають поранені розвідники, артилеристи, танкісти. Ми дуже добре, зазвичай обізнані з ситуацією. Так от, більш секретної операції в історії цієї війни ще не було», – каже він.
Лише за один перший день виходу з оточення їхній госпіталь, обладнаний в Артемівську волонтерами незадовго перед тим у покинутій старій будівлі, прийняв близько ста вісімдесяти поранених, півсотні з яких – важкі. Їх оглядали, надавали першу медичну допомогу і відправляли до госпіталей Харкова та Дніпропетровська.
«Люди падали з ніг, але ми не допустили жодного «двохсотого», – з гордістю каже капітан Войцеховський. – Багато слів вдячності заслуговують лікарі, медсестри, водії… І, звісно, Манюня».
Фото: ВЗГ ГУМВС України у Львівській області
Вусатий, імпозантного вигляду хірург, капітан медичної служби у відставці Василь Васильович, який працює в одному екіпажі з Наталею, розповідає, як ця невеличка і, на перший погляд, слабка жінка вивантажувала поранених з КамАЗів. Той стогне, інший просить закурити, в третього висить нога, переламана у трьох місцях. Він дивується, як напарниця витримувала таке фізичне й психологічне навантаження.
«Я ніколи не плачу. Хоча буває, що сльози наповнюють душу, особливо тоді, коли дивишся у вічі пораненому, який каже, що має чотирьох дітей і просить його врятувати. Знаєте, найважче бачити очі пораненого, який хоче жити», – говорить Наталка Назар.
До Артемівська, на передову Наталка приїхала зі Львова. Як і більшість тих, хто сьогодні служить в медичній роті Національної гвардії. Вона – волонтер. Майже всі з цієї роти рік тому рятували людей на Майдані, потім були волонтерами – доставляючи ліки, машини швидкої допомоги, та різне обладнання на передову. За цією справою всі вони й познайомилися, врешті-решт, добровільно вступили до медичного гвардійського підрозділу, згуртувавшись довкола командира медичної роти полковника Ігоря Ільківа.
«У Львівському медичному коледжі я викладаю основи медсестринства. У мене вища освіта, але я влаштувалася медсестрою в госпіталі, аби потім вчити студентів, як працювати медсестрою на полі бою», – говорить Наталка Назар.
Вона вчиться тут, під кулями за тисячу кілометрів від Львова, де залишились двоє дітей. «Вони в мене дорослі, за себе подбають», – каже Наталя. Вона дуже хоче їх відвідати, але війна відкладає зустріч з родиною.