Референдум про незалежність Шотландії став важливою політичною подією цього року.

Затамувавши подих, мешканці європейських країн чекали на результати волевиявлення шотландців – волевиявлення, яке могло поставити під сумнів три останні століття історії. У результаті голосування 18 вересня 2014-го року більше 55% шотландців проголосували проти незалежності.

Про те, як відбувалася підготовка до референдуму, якими була агітація та аргументи з обох боків, а також як відбувалося саме волевиявлення, нам розповідає шотландка Керрі Куш – авіапілот та художник, яка народилася та виросла на півдні Великої Британії.

Керрі має вищу та післядипломному освіту та вважає себе типовим представником "середнього класу".

Розповідає Керрі Гуш, пілот та художниця

Боротьба за незалежність Шотландії

Шотландія є частиною Великої Британії понад триста років, але ідея незалежності не втрачала своєї актуальності упродовж століть.

Основною політичною силою, яка просувала цю ідею в ХХ столітті, стала Шотландська національна партія. Її було засновано ще 1934-го року, але помітної популярності партія набула лише в 1970-х роках.

Початковим етапом боротьби за незалежність Шотландії можна вважати боротьбу за право мати свій власний законодавчий орган – парламент. 1979-го року був проведений перший референдум із цього питання, але тоді шотландцям не вдалося переконливо проголосувати за його створення.

Лише вісімнадцять років потому, на другому референдумі 1997-го року, це питання було успішно проголосоване на користь існування окремого законодавчого органу; у1999-го році відбулися перші вибори в шотландський парламент.

2011-2014: трирічний шлях до референдуму

Рішення про проведення референдуму про незалежність стало можливе завдяки перемозі Шотландської національної партії на парламентських виборах у 2011-му році: обіцянка провести такий референдум була важливим пунктом їхньої програми.

"Уряд Великої Британії не дуже хотів цього референдуму. Але, оскільки за Шотландську національну партію проголосувала абсолютна більшість шотландців, то йому було важко перешкодити цьому", – розповідає Керрі.

Шотландський та британський уряди мали тривалі переговори щодо дати референдуму, а також щодо того, хто матиме можливість голосувати на цьому референдумі.

15 жовтня 2012-го року поміж двома урядами був підписаний важливий документ – так звана Единбурзька Угода, яка фіксувала дату проведення майбутнього референдуму до 31 грудня 2014-го року. Саме ця міжурядова Угода легалізувала проведення референдуму, адже згідно з нею, уряд Великої Британії делегував шотландському уряду ту частину повноважень, які були необхідні для організації та проведення опитування.

"Уряд Великої Британії погано передбачив ситуацію, тому що припускав, що шотландці не мають великого апетиту до самостійності. Уряд Великої Британії уявляв, що шотландський націоналізм ґрунтується винятково на національній ідентичності, і тому думав, що виграє цей референдум великою більшістю голосів", – розповідає Керрі.

27 червня 2013-го року парламент Шотландії проголосував за Акт про референдум, який фіксував дату майбутнього волевиявлення. А в листопаді 2013-го року, фактично за рік до проведення референдуму, шотландський уряд видав книгу на 670 сторінок під назвою "Майбутнє Шотландії", де презентував своє бачення майбутньої незалежної країни. У цій книзі детально описували всі переваги, які отримають шотландці в незалежній державі.

Усі громадяни мали майже рік для того, щоби прочитати цю книгу та ознайомитися з перевагами та викликами незалежності.

Питання, яке домовилися винести на референдум, звучало так: "Чи має Шотландія бути незалежною країною?" – із ймовірними відповідями "Так" чи "Ні".

Відтак, компанія "за" та "проти" незалежності були оформлені як компанія "Так" та компанія "Ні".

Роль медіа та перебіг кампанії

Кампанія за незалежність мала назву "Yes Scotland" ("Так, Шотландія"), а кампанія проти незалежності – "Better Together" ("Краще разом").

Обидві кампанії стартували одночасно, але мали дуже нерівні стартові можливості. Зокрема, як розповідає Керрі, "усі великі медіа у Великій Британії належать багатим бізнесменам та мають ухил до право-ліберальних ідеологій. Тому від самого початку вони скептично ставилися до референдуму. Бі-Бі-Сі також була проти незалежності, тому її матеріали були скоріше ворожими щодо майбутнього референдуму".

"Я особисто дізналася про майбутній референдум із медіа, зокрема, Бі-Бі-Сі, до парламентських виборів 2011-го року та після них. Тоді ця тема мало мене цікавила, я вирішила спостерігати за розвитком подій і, можливо, голосувати проти незалежності.

Однак, чим більше я читала та дізнавалася про можливості Шотландії як незалежної держави, тим більше я перетворювалася на прихильницю незалежності", – розповідає Керрі.

Кампанія "Так, Шотландія" спиралася на менші групи по всій країні, які організовували локальні мітинги, де обговорювалися можливості незалежності; ці групи єдналися з іншими, які шукали можливості підірвати симпатії до великого бізнесу та право-лібералів серед населення.

Кампанія "Так" щодо незалежності дуже добре використовувала соціальні мережі. "Усе починалося дуже камерно, але досить швидко їм удалося привабити людей, які прагнули змін. Особисто я, після прочитання великої кількості матеріалів онлайн, а також після відвідання декількох мітингів, стала прихильницею незалежності", – розповідає Керрі.

Водночас, під час підготовки референдуму, уся політична реклама на телебаченні та радіо була заборонена.

"Я думаю, це дуже добре, – каже Керрі, – адже реклама коштує дуже дорого, а відтак, той, хто має більше грошей, має більше шансів".

Натомість, кампанія, яка має змістовнішу дискусію, досягає кращих результатів та свідоміше ангажування виборців, аніж повторення слоганів, вважає наша співрозмовця.

Головні аргументи "за" та "проти" незалежності

Головними аргументами агітації за незалежність Шотландії було право самих шотландців на самовизначення, а також ідея про позитиви в довгостроковій перспективі, які переважили б труднощі на перших етапах.

Натомість, аргументом протилежної сторони – прибічників Шотландії в складі Великої Британії – було ствердження про те, що саме разом, у складі єдиної країни, Велика Британія залишиться потужною світовою силою.

"Вже багато місяців до самого референдуму люди говорили лише про майбутнє волевиявлення. Багато з тих, хто роками відчував глибоке розчарування в британській політиці, зрозуміли, що вони можуть щось змінити", – розповідає Керрі.

"Вибір незалежності став би серйозної зміною для Шотландії, і тому неодноразово лунали попередження про руїну банківської системи, для виключення Шотландії з ЄС, про те, що не буде національної валюти, що це буде справжнє жахіття. Прем'єр-міністр Великої Британії звернувся до всіх світових лідерів із проханням публічно висловитися на тему, як вони бачать шляхи, згідно з якими Шотландія залишилася б разом і в складі Великої Британії.

Кампанію "Краще Разом" дуже швидко назвали "Проектом Страху", оскільки вони методично працювали в напрямку залякування виборця негативними наслідками незалежності Шотландії.

Натомість, кампанія "Так, Шотландія" стверджувала, що буде непросто, але країна потребує цієї зміни для того, щоби стати економічно успішнішою, а також справедливішою", – розповідає Керрі.

Хто мав право голосувати на референдумі

Населення Шотландії становить близько 5 мільйонів осіб. Голосувати мали право всі, хто проживає в Шотландії й кому виповнилося 16 років – вік зменшили на два роки в порівнянні зі звичайними виборами.

Окрім громадян Великої Британії, мали право голосувати громадяни 52 країн Співдружності націй – переважно колишніх британських колоній – а також громадяни всіх інших країн ЄС, які постійно проживають у Шотландії.

Шотландці, які не проживають у Шотландії – а таких близько 800 тисяч, – не мали права голосувати. Це питання дебатувалося ще в 2012-му році, і тоді вирішальним став аргумент Шотландського уряду про те, що це ускладнить проведення референдуму, а також поставить під питання легітимність опитування. Адже вирішувати питання незалежності країни мають люди, які живуть у цій країні.

Результати референдуму

Результати референдуму мали вирішуватися простою більшістю голосів у цьому відмінність від звичайних виборів.

Результат референдуму:

– 44,7%, трохи більше 1 мільйону 600 тисяч виборців за незалежність Шотландії;

– 55,3%, близько 2 мільйонів виборців – проти.

Явка становила майже 85%, що перевищує звичайні показники на виборах у Шотландії.

Аналіз показав, що більшість 16-17 річних та людей за 55 років проголосували проти незалежності, тоді як громадяни віком від 18 до 54 переважно проголосували за незалежність. Розбіжності мали також і "класовий" характер: мешканці бідніших регіонів голосували "за", а більш заможні – "проти" незалежності.

"Особисто я засмучена результатом голосування. Але мені здається, що причиною результатів є занадто великі зміни, які б принесла незалежність, а також страх людей перед невизначеністю майбутнього.

Також в останній час перед проведенням референдуму був відчутний тиск голосувати проти, а ще уряд запропонував більше повноважень шотландському парламенту. Ці фактори відіграли суттєву роль.

Я буду й далі підтримувати ідею незалежності Шотландії, але зміни ці мають відбутися більш поступово", – вважає Керрі.

 

 

Джерело: Українська правда