Завдяки 48-річній колишній технічці Лілії Коцюбайло, яка виграла рік тому вибори на Волині, відремонтували дороги, зупинки, сільські клуб і школу, передає Корупція Інфо
Пробивну технічку, завдяки якій кілька років тому у селян з'явився газ, хотіли бачити на цьому відповідальному посту виборці одразу 4 сіл. До цього вона 20 років прибирала класи і коридори в школі в Березолуках, а після виборів зайнялася капітальним ремонтом сільського життя.
Першим ділом взялася за дороги: треба було їх відремонтувати та пустити громадський транспорт між селами. До сьогоднішнього дня в Березолуках заасфальтували більше двох кілометрів центральної вулиці, з'явилася дорога до сусідньої Ліжечка, зараз ремонтується траса до Підгорного. Всі ці села, а також Яблунівка, у підпорядкуванні Березолуковского сільради.
– Потрібно ще встигнути вирівняти дороги між селами і залатати дірки в покритті в Яблунівці, поки не замело, – пояснює "КП" в Україні" голова Березолуковского сільради Лілія Коцюбайло. – На початку листопада підніму це питання на сесії. Потрібно ще пару машин щебеню для насипної дороги в Яблунівці – її до Нового року закінчимо. Відремонтувати абсолютно всі вулиці так швидко, як хотілося, не вдається – держава мало допомагає. Але потроху справляємося своїми силами.
Битва за автобус
Питання з транспортним сполученням виявився куди складніше. Вирішити його поки так і не вдалося.
– Останні дні ми взагалі без автобуса. Діти з інших сіл пішки в школу в Березолуках за 7 км вранці і після обіду ходять, – зітхає Лілія Володимирівна. – Був час, коли ми на три тижні залишилися без автобуса. У кого машина – той доїде і в район 18 км, і в Луцьк 42 км на роботу, дітей підвезе на уроки, але не у всіх є свій автомобіль. У нашого перевізника своїх автобусів немає, наймає. Ні у вихідні, ні ось в понеділок і вівторок він у нас так і не з'явився. Після тритижневої відсутності ми розірвали договір з ним. В області сказали – шукайте іншого перевізника, буде у вас автобус. Ми знайшли – більше місяця він проїздив, а тут знову старий перевізник якось проліз, і з ним вже нібито підписали папери. І знову ми без транспорту. Ну не може так бути – чотири села без автобуса. Ось дзвонила матуся з Ліжечка, де початкову школу закрили. Як малюків 5-6 років пішки в сусіднє село до школи водити?
Рейсовий автобус – головна проблема місцевих жителів. Без транспорту вони виявляються відрізаними від світу – ні в лікарню, ні по своїх справах до райцентру не дістатися. Лілія Володимирівна зітхає: влада сільських чиновників не чують.
– Дуже довго доводиться стукати в зачинені двері, щоб досягти хоч якоїсь реакції, – нарікає сільський голова.
– Спочатку ми сумнівалися, чи вийде у Лілії Володимирівни чотирма селами керувати, – зізнається жителька Березолук Галина. – Але вирішили дати їй шанс, тим більше вона нам допомагала – з тим же газом. І виявилося, не помилилися. Шкода, вирішити проблему з автобусом швидко не вдається, але це вже домовленості не на рівні сільської влади. До того ж чому до нас перевізник не хоче пускати автобус? Тому що дороги немає. Цю проблему Лілія Володимирівна частково вже вирішила. Так що сподіваємось на краще
Про рідну школу не забула
Поки вирішується питання транспорту, привели в належний стан зупинки. І сільський клуб відремонтували.
– Косметичний ремонт вилився мало не в капітальний – потрібно було змінювати і проводку, і двері, – зазначає чиновник. – Клуб ремонту вже стільки років не бачив.
Рідну школу колишня прибиральниця також не забуває. Йдучи, домовилася з односельчанкою про заміну на посаді блюстительницы чистоти в класах і коридорах. Хоча школі навіть добре було втратити такого цінного кадра – на посаді голови сільради Коцюбайло куди корисніше. Так, завдяки колишньої прибиральниці в школі з'явилося 20 нових енергозберігаючих вікон, в перспективі – встановлення нових дверей і ще семи вікон.
Лілія Володимирівна вже звикла до нової роботи. Найскладнішими, каже, були перші місяці – як нової людини у владі, доводилося вчитися всьому. Зараз вже впевнено себе почуває, тим більше контакт і з людьми, і з депутатами налагоджений – всі один одного чують і допомагають.
– Тут більше навантаження на голову, а руки відпочивають, – посміхається чиновниця. – Важко, звичайно, і фізично, і морально – кожного треба вислухати, дати пораду, допомогти. Вдома я тепер буваю мало – самі знаєте, чоловіче розуміння не завжди є. Але нічого – справляємося.
На наступний рік у Лілії Володимирівни великі плани – треба зробити ремонт центральної дороги у Підгірському і підправити вуличні покриття в селах.
А ось на питання, що вона думає про електронні деклараціях чиновників і депутатів, Лілія Володимирівна відповідає стримано. Мовляв, не це головне в житті.
– У нас теж будуть вимагати електронні декларації, але нам нічого в них показувати. Корову, свиню, дві з половиною тисячі зарплати, кредити… І кому вони це показують? Бомжам, які на хліб збирають? Вони з жиру бісяться, а люди вмирають від голоду. Таке у нас зараз в країні твориться… Раніше я брала кредит у держави на будинок, виплатила. Тоді ще син на платному навчався. Зараз він вже самостійний, але донька тільки закінчує вуз – буває, грошей не вистачає, і я знову беру з кредитки – видали разом з зарплатною карткою. Декларацію ще не подавала, не було такої вказівки.