Цинічне життя породило не менш цинічний похорон. Похорон, який ще раз довів одну велику істину: на похоронах говорять не про покійника, а про самих себе.
Такими словами почав свій пост у Фейсбук екс-нардеп, виконавчий директор Українського інституту майбутнього Вадим Денисенко, далі прямим текстом:
Почнемо з найпростішого. Навіщо було все це шоу в стилі похорон генсеків з прямими трансляціями, записами зірок шоу-бізнесу і т.д.? Відповідь дуже проста. Ще пару місяців тому, коли ще ніби живий Кернес ніби-то сам писав листи до харківського тервиборчкому, зібралася група товаришів, які почали проектувати майбутнє без Кернеса.
Я, чесно кажучи, думав, що після першої сесії міськради, заради пристойності, Кернеса потримають живим ще пару місяців, але німецька клініка, судячи з усього, дорога. А як каже російська приказка: «от жлобства одни неудобства».
Але давайте повернемося до шоу-поховання. Воно потрібне було лише для одного: щоб укріпити легітимність тих, хто зараз при владі у місті. І у випадку швидких дострокових виборів мешканці міста мали б пам‘ятати, хто найближче стояв до гроба.
Пам‘ятаєте, ще з радянських часів: хто очолював похоронний комітет, ставав генсеком або найближчою людиною до генсека.
Зараз, правда, все складніше. В «похоронних променях» захотіло погрітися занадто багато бажаючих, і тих, хто хоче балотуватися і тих, хто хоче бути сірим кардиналом. Але все ж, всі кому треба зрозуміли, хто насправді був найближчим до труни на похоронах.
І ще один важливий момент: перейменування вулиць, відкриття пам‘ятних табличок і інші публічні активності потрібні тільки для одного: щоб весь час, поки в пам‘яті людей ще не стерся «світлий образ» покійного, нагадувати, хто є вірним продовжувачем його справи. Війна за покійників в політиці не менш важлива ніж війна за майбутнє. А інколи (як от зараз в Росії) навіть важливіша за майбутнє.
Є й другий аспект цього шоу – кілька тисяч людей стояли в черзі і мерзли. Їх особливо ніхто не зганяв, і переважно це були люди, які щиро прийшли попрощатися з покійним. Чи знали ці люди про бандитське минуле, про скандали з беркутами, про втечу в 2014 в Росію і про корупційні скандали? Звичайно знали. На чому ж тоді тримається їхня любов? Вона тримається (і не лише в Харкові, а по всій країні) на одному: ми досі живемо в феодальній державі де феодал рівня Кернеса має запропонувати нам дві речі: стабільність і справедливість по відношенню до містян. Стабільність – це чисті вулиці, теплі батареї і фонтанчики. Справедливість – це інколи привселюдно (покарати – ред. кор.) підлеглого, який порушив правила гри.
У нас, як би це парадоксально не звучало, так і не народилася опозиція. У нас є протестні рухи, які інколи змітають тих чи інших феодалів і ставлять на їхнє місце інших феодалів. А плебс готовий полюбити нового феодала за стабільність і справедливість. А якщо ще є тваринна харизма – це просто джекпот для регіонального політика.
Тому не дивуйтеся, кілометровим чергам. Питання тут не в Кернесі. Не дай Бог звичайно, але точно такі черги будуть стояти і в інших містах. Особливо, якщо організатори поховань вкладуться в шоу під навою похорони.
