Якщо сьогодні Андрія Садового називають одним із фаворитів майбутніх президентських виборів, то Олег Березюк є претендентом №1 на посаду голови адміністрації при президенті Садовому.

Політичні кола Львова називають Березюка правою рукою Садового, тіньовим керівником мерії, сірим кардиналом. Кажуть, що у більшості питань Садовий обов’язково з ним радиться. Ще один важливий факт на користь цього твердження – саме Березюку Садовий довірив керувати своєю фракцією у Верховній Раді, хоча цю посаду дуже хотіла отримати Ганна Гопко – перший номер виборчого списку "Самопомочі".

Березюк – висококваліфікований психіатр і психолог. При тому не лише з українським, але і американським дипломом. Із Садовим він співпрацює вже десять років.

Саме тоді, за рік до мерських виборів, Садовий із прогресивного інтелектуала-теоретика перетворився на активіста-практика. Конференціям та круглим столам, він надав перевагу спілкуванню із людьми на вулицях. Це і стало запорукою його успіху на виборах міського голови. А згодом про європейського мера Львова дізналися і в інших містах України.

У створенні іміджу прогресивного мера багато хто вбачає саме вплив Березюка. Його постать вже обросла легендами та міфами.

Один з львівських медіа сайтів, зробивши серію карикатурних мультфільмів про Садового, відвів там Березюку роль "шамана".

Подейкують, що це саме з його подачі на сесіях міської ради в президії перед Садовим завжди ставлять графин з водою, який нібито має відбирати негативну енергетику, спрямовану з депутатського корпусу в бік мера. Сам міський голова ніколи звідти воду не п’є.

Олег Березюк в житті доволі простий чоловік. Невисокого росту, скромно одягнений, завжди йде на контакт. Такий собі типовий образ європейського чиновника, який проповідує і сам Садовий.

Під час годинної розмови з автором "за кулісами" будівлі Верховної Ради, до Березюка підходили почергово два члени його фракції з першої п’ятірки списку. Просили з ними коротко переговорити прямо зараз. Він відповідав, що зараз підійде і нікуди при тому не йшов, а продовжував відповідати на запитання.

 

"Якщо 30% своєї роботи не витрачаєш на розповідь того, що ти робиш, то ти програєш"

– Вам відводять чи не ключову роль в кар’єрі Андрія Садового. Кажуть, що ваші поради меру доходять до містичних. Наприклад, відома історія з графином в президії міськради. Це ваша ідея?

– До цього графина я не мав ніколи жодного відношення. Мене як науковця ця історія навіть ображала. Можливо, це пані Катерина, керівник господарської служби, породила той міф, це вона ставить той графин. Хоча Андрій Іванович дійсно ніколи не п’є ту воду, а споживає брендовану з пляшки.

– А як щодо інших ваших порад? Мовляв, ви ледь не керуєте мером.

– Це, напевно, проекції власних бажань, тих хто таке каже, адже всі хочуть керувати мером.

А ще це фантазії людської слабкості та спосіб знецінювання Андрія Івановича. Насправді, секрет не в мені, а в тому, що Андрій Іванович – перфектний менеджер, колись про нього будуть писати книжки.

Він уміє знаходити людей і ставити їх на відповідні посади. І не для того, щоб ними керувати, а щоб ними управляти. І з цього виходить результат. Але є люди, не зовсім впевнені в собі, які пробують в цьому шукати магічну силу, яка насправді є в таланті, в якості, в управлінні процесами. От і все.

– Всі відзначають, що у мера Садового дуже добре поставлений піар. І, очевидно, тут є велика доля вашої роботи. Може, дасте поради іншим політикам і мерам, як правильно піаритися?

– В нас головне правило піару – не показувати того, чого не існує. Тобто показувати лише те, що вже зробили. А якщо презентувати проекти, то не для того, щоб задурити людям голову, а щоб виграти той чи інший конкурс.

Якщо піар має мету, лише тоді він виправданий. Ми мали мету виграти Євро-2012 для України, не маючи ресурсів. Але завдяки правильним презентаціям всі до нас їздили і дивилися, що ми вже робимо і готові ще зробити. І ми виграли.

Все треба робити публічно: якщо ти 30% своєї роботи не витрачаєш на розповідь того, що ти робиш, то ти програєш.

– Щотижневі відеозвернення мера до львів’ян – це ваша ідея?

– Ні, це його власна ідея і його наполягання. І я взагалі вже чітко не пам’ятаю, які ідеї саме я давав. Бо ми всі сідали разом, наш успіх був у командній роботі. Андрій Іванович кликав до себе Березюка, заступників, спеціалістів у тій чи іншій сфері, говорили, слухали, обговорювали і приймали рішення. Я розумію, що це дещо незвично звучить, оскільки всі звикли, що хтось кимось керує. Командна робота в українській політиці як така знецінена.

Повторюся, тут немає ніяких секретів. Просто читайте книжки з управління, там все написано. Андрій Іванович просто бере і робить, як написано. А у нас як звикли: читають, а роблять, як навчило життя. Геніальні люди це ті, які вчаться на чужих, а не своїх помилках.

Міський голова Львова – це геніальний менеджер. Можливо, це його вроджений талант, але він при цьому багато вчиться і змушує вчитися людей довкола себе. Наприклад, зараз він щодня по кілька годин вчить англійську мову.

"Пропозиція Андрію Івановичу іти в уряд – це крок злих і непродуктивних особистостей"

– Україна в стані економічної кризи і війни терміново потребує геніальних управлінців. Але чомусь Андрій Садовий вперто залишається працювати у Львові. Чому Садовий відмовляється йти в уряд?

– Сьогодні Львів – еквівалентний Києву. Він є містом, знаковим у багатьох питаннях, зокрема в питаннях національно-патріотичних переживань. Мер залишається охороняти ті цінності, які ми сьогодні у Львові розвиваємо. Так, він зробив команду, налагодив процес, внаслідок чого трапилося чудо. Але воно ще не в безпеці.

– Можливо, причина, що робота в уряді, від якого очікують непопулярних реформ, може додати мінусів для Садового на майбутню президентську кампанію?

– Це примітивні припущення. Наші політичні експерти взагалі часто примітивно оцінюють і аналізують ситуацію. От навіщо зараз протиставляти управлінців різних рівнів?

Арсеній Яценюк – молода талановита людина, професійний управлінець, який має досвід державотворення. Він ще не виконав свою функцію. Те саме Петро Порошенко. Ці люди не закінчили своєї роботи, вони ще мають шанс себе показати. Міський голова Львова так само робить свою справу. То навіщо зіштовхувати їх лобами?

І ця ситуація з пропозицією Андрію Івановичу іти у віце-прем’єри – це крок злих, непродуктивних, ретроградних особистостей. Бо якщо б ці люди були мудрі, вони би без розголосу і піару запропонували міському голові: давайте будемо думати, як працювати разом над тими чи іншими справами.

– Голосуючи за "Самопоміч" , виборці напевно хотіли бачити вашу команду не лише в парламенті, але і у виконавчій гілці. Ви ж відмовляєтеся від посад в уряді. Чи чесно це відносно виборців?

– "Самопоміч" з самого початку мала позицію, що ми не підемо в уряд.

Тобто ті, хто пішов у парламент, має залишатися у парламенті. Бо тебе вибрали і ти маєш відслужити як репрезентант народу. Ми за те, щоб уряд був технократичним і без квот.

– Ви таки запропонували свої кандидатури не з числа депутатів. Як ви їх обирали? За ти же принципом, що й людей в список – дзвонили і пропонували: а давайте ми вас делегуємо в уряд міністром?

– Як звідки? З життя. Наприклад, кандидатура міністра аграрної політики Олексія Павленка була відома в середовищах, він дуже якісний менеджер. Запропонував його наш депутат Іван Мірошниченко, який займає провідну роль в галузі сільського господарства. Але оскільки він уже став депутатом, то повинен працювати у парламенті.

– Андрій Садовий пропонував Наталю Яресько на пост першого віце-прем’єра. Вона стала міністром фінансів. Чи можна говорити, що тепер "Самопоміч" несе за неї відповідальність?

– Андрій Іванович не є суб’єктом висування кандидатур. Він висловив свою думку, що вона є якісним фахівцем у галузі фінансів. І це співпало з думкою Блоку Порошенка, який після цього висунув її у міністри фінансів. На нашій фракції ми її не розглядали, хоча, напевно, нам треба було це зробити.

– Чи можна казати, що Блок Порошенка підхопив ідею Андрія Івановича?

– Можливо. Або ж це було паралельне матричне рішення. Бо в Україні немає багато людей, які можуть займати високі пости, а міністр фінансів – це пост ключовий.

 

"Ми не проголосували не за уряд, а за знецінення парламентаризму"

– Сім членів "Самопомочі" не проголосувало за уряд. Після чого з вашого боку і з боку Єгора Соболєва лунала критика у бік коаліції, мовляв, там далі бал правлять "рішалова", як у старі часи. То, можливо, "Самопоміч" дарма вступила в коаліцію?

– Ні, недарма. Ми будемо зі всіх сил триматися за коаліцію. Навіть попри те, що своїми діями вони провокують нас на вихід і демарш. Наша мета – не створити чи зруйнувати коаліцію, а створити групу людей, зацікавлених в новій якості політики. У кожній фракції з коаліції є класні люди, а наш демонстративний вихід означав би знецінення тих людей.

Ми не просто так вимагали обговорення міністрів під час сесії, бо інакше – це було б знецінення самої форми парламентаризму. Адже у сесійній залі чимало позафракційних самовисуванців, які раніше не бачили тих міністрів і їх доповіді всередині фракцій. А для деяких міністрів така публічна презентація додала б відчуття більшої відповідальності.

Тому ми не проголосували не за уряд, а за знецінення парламентаризму. Після чого нам прийшло десятки смс-повідомлень від наших колег з інших фракцій: молодці, тримайтесь. Бо в них так не вийшло – там інші форми внутрішньо фракційного управління.

– А чому для сміливості деякі члени вашої фракції не натиснути кнопку "проти", а "утримався", коли голосували за уряд?

– Бо цей уряд є кращий за попередні. Але в ньому є люди, з якими у окремих членів нашої фракції був уже прикрий попередній досвід професійної співпраці. Через особисті професійні прикрі відносини, вони не хотіли знецінювати уряд як такий. Ми прекрасно розуміли, що уряд без нас набере достатню кількість голосів. Але такою позицією ми послали сигнал, що для нас принципи дуже важливі.

– Вище ви сказали, що зі всіх сил будете триматися за коаліцію, якби вас не провокували піти геть. А хто зацікавлений у вашому виході з коаліції?

– У ставленні до "Самопомочі" в парламенті утворилося дві великі групи. Одна складається з людей, що мають величезну симпатію до нас і розділяють нашу позицію. Інша – ненавидить нас. Ненавидять за те, що ми не відповідаємо їх імперативним звичкам – вирішувати все нагорі, а ви тільки виконуйте, або переконувати через коліно.

Коли ми чуємо, що "верхи сказали робити так, а не так", ми відповідаємо: "А покажіть нам той верх, ми з ним поговоримо".

Бо у парламенті немає верху, хіба що є купол. Є голова Верховної Ради, робота якого – всього лише координувати процеси.

– Що може стати останньою краплею, що ви вийдете з коаліції?

– Не знаю. Я не збираюся цієї краплі допускати. Ми до останнього будемо триматися констеляції людей, які можуть зробити успіх. Україна вперше за багато років має демократичну конституційну більшість. І це означає, що ми можемо зробити низку дуже важливих речей, які до сьогодні не давали зробити чи то комуністи, чи то регіонали.

– Ви не перші, хто йшов у парламент з ціллю ламати систему і показувати якість нової політики. Згадуються Руслана і Святослав Вакарчук, які теж вірили, але, в результаті, пішли розчаровані з парламенту. Чому ви думаєте, що вам вдасться?

– Я науковець, який працював у медичній генетиці, де треба зробити мільйон спроб, щоб щось вийшло. Успіху досягають ті, хто робить мільйону спробу, хоча 99 тисяч разів нічого не вдавалося. І це не відчайдушна спроба. Ми бачимо, що в країні є достатньо людей, які відчуваються нашу ідеологію.

"З Андрієм Садовим раджуся щодня і доповідаю про процеси"

– Андрій Садовий впливає якось на роботу фракції "Самопомочі"? Його дзвінок може мати ключову роль щодо конкретного голосування всієї фракції?

– Я з ним раджуся кожного дня. Як керівнику партії доповідаю про процеси, які відбуваються. Нам легко, бо у нас є спільна мета і він має довіру до нашої команди.

Але немає такого, щоб я або він міг сказати: треба саме так голосувати і все. Таке у фракції ніколи не пройде, бо у нас група самодостатніх людей.

– Чому саме ви очолили фракцію? Тому що вам Андрій Садовий найбільше довіряє? При цьому, під час виборчої кампанії ви уникали публічності..

– Я просто управлінець фракції. А також я хороший спікер – десять років працював на радіо. Але я не маю амбіцій показувати свої якості усім і усюди. Знаю, що таке тягар публічності, тому за нею не гонюсь. Але коли треба піти на телеефір і сказати чітко думку, бо це важливо для суспільства, то я зроблю це.

Я став керівником фракції тому, що з усіх депутатів – лише троє членів партії "Самопоміч" і двоє з них члени політради. Тому великого вибору в мене не було. Фракція вирішила, що керівником має бути людина, яка несе політичну відповідальність своїм прізвищем.

"Я дуже люблю метро, я там розслабляюсь"

– В "Самопомочі" багато людей, які прийшли з бізнесу. Який їм резон зараз все кинути і жити на п’ять тисяч гривень в місяць?

– Днями мій колега, далеко не бідна людина, пояснив свій резон, коли ми сиділи виснажені після важкої сесії. Каже: "Я сьогодні цілий день в очах бачив кров, якою була залита моя машина, коли я вивозив людей з Майдану. Заради цього я готовий терпіти зарплату в п’ять тисяч гривень, тому що це є мій обов’язок".

В країні змінилися деякі цінності. Я вірю, що кров може змінювати мозок. Втрата, зокрема, втрата безпеки змушує людей змінювати свій світогляд і цінності.

– Але факт той, що у вас, наприклад, є двоє дітей. Чи зможете ви, живучи в Києві, крім себе, утримувати за ці гроші дітей, що залишилися у Львові?

– А як жив до теперішнього часу? В мене ніколи не була велика зарплата, максимум 6-7 тисяч. Ми небагаті. В моєї сім’ї одна машина, це Toyota Сorolla, куплена на гроші з Каско, які виплатили за вкрадену Daewoo.

Ми вже не пам’ятаємо, коли були на морі. Не те, щоб у нас взагалі не було грошей на морські курорти, але я краще витрачу ці гроші на англійську і німецьку мову для дітей.

– До Києва сімейне авто не забирали? На чому тут їздите?

– Напевно ніхто не повірить, але я часто їжджу на метро. Я дуже люблю метро, мені там цікаво дивитися на людей, я там розслабляюсь.

Але, крім того, "Дата-груп", директор якої є членом нашої фракції, надає авто для наших потреб.

– Скільки членів фракції живуть у відомчому готелі? Тут, як і з зарплатами, від людей лунає критика, що цей готель дорого обходиться державі.

– Цього я не розумію. Це фактично гуртожиток. Нам же не дарують безкоштовно квартири. Держава має свій готель, вона витрачає на наше проживання мінімальні затрати. Десь третина наших депутатів, в тому числі і я, живуть в готелі "Національний". Решта або на квартирах, або, якщо це кияни, – в себе вдома.

Це з тієї ж серії, коли критикують їдальню у Верховній Раді, мовляв, багаті депутати їдять там червону ікру ледь не за копійки. Ну неправда це, і в цьому частково вина журналістів, що роздувають такі теми. Там дешева хіба що кабачкова ікра. Поїсти у парламентській їдальні можна мінімум на п’ятдесят гривень, і це не дуже смачно. За ці гроші у Львові я мав би комплексний обід в дорогому ресторані.

"Я ніколи не чув від Андрія Садового бажання балотуватися в президенти"

– "Самопоміч" у парламенті сьогодні розглядають як базу для підготовки президентської кампанії Андрія Садового. За вашою інформацією, сам Андрій Іванович планує балотуватися на президента України?

– Я ніколи від нього не чув бажання балотуватися в президенти. Тому, що він добре знає, будучи мером, що таке відповідальність, а на президентському посту вона в рази більша.

– Але ви як друг, соратник і фактично неформальний радник – ви б порадили йому взяти учать у президентській компанії?

– В мене є така егоцентрична позиція: я би дуже хотів, щоб кращі менеджери цього світу жили у Львові і розвивали це місто, бо є ще куди розвивати.

Я дуже люблю Львів і дуже шкодую, що зараз не працюю там. Це фантастичне місто, в якому все життя можна жити і не нудьгувати. Я згадую, як був студентом в Чікаго, слухав у філармонії вживу Пласідо Домінґо і Лучано Паворотті. Колись зірки такого масштабу приїжджатимуть до Львова.

– Президентські шанси Садового нині вираховують не лише вмінням правильно позиціонувати себе, в т.ч з вашою допомогою, але й ймовірною підтримкою олігарха Коломойського. Коломойський з Садовим мають приязні стосунки?

– Наскільки мені відомо, вони навіть не знайомі.

– Але вся країна бачилавідео, де Садовий з Коломойський в один час перебувають на дні народженні в Януковича в кримській резиденції.

– Ну і що? Коломойський і у Львові був, ходив по місту, то й що? Але коли ми їздили з Андрієм Івановичем у Дніпропетровськ, то Коломойський на контакт не виходив і не зустрічався з нами.

Міський голова опинився тоді в Януковича тому, що в цей день була призначена Рада регіонів. А це було перед Євро-2012.

Так, він міг відмовитися їхати, але він мер, який мав зобов’язання залучити в місто кошти для ремонту доріг, аеропорту. Андрій Іванович завжди приймає виважені рішення. І він розумів, що, можливо, своєю неприсутністю там він зашкодить Львову, бо хтось нагорі вирішить не будувати аеропорт у Львові. На жаль, політика в Україні в багатьох моментах залежить від емоційного стану керівника.

– А чого він поїхав на Раду регіонів з подарунком?

– Бо в нас була така традиція, як і, наприклад, дарувати оберемки квітів при призначенні міністрів. Якби я святкував своє день народження, я б ніколи не додумався привезти до себе під якимось приводом пів України, щоб мене вітали.

– А що подарував Андрій Іванович Януковичу?

– Том митрополита Андрія Шептицького "Вибрані твори".

– Ще один закид у бік Садового, який лунає від його опонентів, його нібито дружба з Борисом Колесниковим. Існує версія, що Борис Колесников за віддані донецьким будівельникам львівські підряди на Євро-2012, посприяв закриттю кримінальних справ проти чиновників мерії?  

– По кримінальні справи нічого не знаю, це придумала "Свобода". А Колесников був координатором підготовки до Євро-2012, тому він був у Львові сотні разів. І Садовий мусів працювати з тією людиною, бо він виконував свою роботу.

– І останнє до вас як до колишнього гуманітарного чиновника Львівської міськради. Мер погодився про проведення цього літа у Львові "Альфа-джаз-фесту" , який організував російський банк. Активісти звинувачували мерію у показовому патріотизмі. Чому Садовий на це погодився?

– Так, це російський банк. Але до цього часу це був найкращий джаз-фестиваль Європи у місті Львові, який залишав прямих і непрямих доходів аж 2,5 млн. доларів. І ці гроші приходили львів’янам.

Проводить цей захід Михайло Фрідман, який є львів’янином, який любить це місто, і це була така його форма повернення до Львова. Він живе у Москві, є московським олігархом, і зараз перед ним теж стоїть питання, що робити з цим фестивалем. Тому, як воно буде далі, ми самі не знаємо.

 

источник: Украинская правда