Сучасна Україна вже досить довгий час знаходиться на переломній позиції. Вона йде вперед, розвивається і водночас позбувається ганебного минулого, яке створила їй гігантська машина, яку звали Радянський Союз. Ми вибороли демократію власними силами, але чим обернулася вона для нас самих?
Події, що відбуваються на політичній арені зараз, деякою мірою набагато важливіші, аніж те, що було 27 років тому, адже тоді ми хотіли незалежності — і, бунтуючи, отримали її. Зараз ми хочемо кращого рівня життя, а це не так просто, як здається на перший погляд. Одного бунту недостатньо. Потрібна робота. Багато роботи від усіх разом, і від кожного зокрема. Зруйнувати стару систему набагато легше, аніж вибудувати нову, але якщо є охота (бажання), мотивації та сумлінній праці для людини, а тим паче для великої свідомої нації, нема нічого неможливого.
За всі роки незалежної України, ставлення до влади (уряду та президентів) було двояким. Це нормально, якщо комусь щось не подобається. Демократія — це можливість робити вибір за мажоритарним типом. Тобто, аби була задоволена більшість. Усім ніколи не догодиш. Але такої хвилі невдоволення, яка грянула вже після революції Гідності варто ще пошукати. Складається враження, що ми потрапили до величезного театру абсурду або цирку виродків, і маємо дуже малі шанси на те, щоби раціо перемогло емоціо, і повело країну до кращого майбутнього.
Говорять, що політика — це бруд. Насправді, це в першу чергу величезна довіра. Довіра народу до своїх обранців. І якщо обранці цією довірою нехтують, вони програють і перед народом, і перед самими собою. А тоді починається бруд. Від якого, часто-густо, до кінця життя не відмитися.
Ставлення до постаті Євгена Дейдея, як і до багатьох інших постатей в українській політиці, можна назвати не інакше, аніж суперечливим. Зараз нардепу 31 рік, а за його спиною вже не один скандал в кулуарах Верховної ради. Молодий і перспективний Дейдей вперше замайорів на політичній арені під час «Помаранчевої революції». Йому було 17 років і він, за власними словами, брав участь в акціях протесту.
У Євгена Сергійовича, як і у всіх нас, є факти біографії, котрими він абсолютно не пишається і уникає говорити про них відкрито під час інтерв’ю та бесід із журналістами. І саме через це люди розділилися на два табори. Річ у тому, що у березні 2012 року, Суворовський суд у місті Одесі засудив нардепа (який тоді ще й нардепом не був) до п’яти років позбавлення волі за…розбійний напад. Злочин майбутній депутат здійснював не сам, а зі своїм товаришем Олексієм Ляховським. Покарання горе-друзям відтермінували на три роки. Причини цього — невідомі.
У лютому 2015 року Євген Дейдей зник на Сході. Разом з двома бійцями. Це викликало суспільний резонанс. Через декілька годин будо знайдено розстріляне авто, в якому пересувався нардеп і хлопці. Згодом знайшли і їх самих. Дейдей розповів, що вони потрапили під обстріл і відстрілюючись рятували власне життя. Що насправді відбулося у цей фатальний день, можна лише здогадуватися. Але якщо депутат говорить, що було саме так, ми йому звісно, віримо.
Ще один скандал за участі нардепа відбувся у грудні 2015 року у приміщенні Верховної ради. Дейдей брав участь у бійці, під час якої депутати з партії «Народний фронт» жорстоко гамселили Олега Барну. Євген Сергійович не наносив ударів жертві, але разом ще з одним нардепом міцно тримав «грушу для биття.
Освіта Євгена Дейдея теж під великим питанням. З його власних слів, у молодого депутата дві вищі освіти. Він начебто закінчив Одеську юридичну академію (а саме її підрозділ — Інститут прокуратури та слідства), а також Політехніку за фахом «менеджер організації». Найцікавіше те, що доказів свого навчання там, Євген Сергійович так і не пред’явив. Ну що ж… Як то кажуть, знаємо, плавали вже. Сумна тенденція серед сучасних українських політиків. Диплом де? Військова таємниця, не менше…
Попри скандальну репутацію забіяки, неоднозначне ставлення з боку колег і народу, Євгена Дейдея удостоїли деяких почесних відзнак та нагород. Він власник Відзнаки МВС України «Вогнепальна зброя», Відзнаки Президента України та Ордену «За мужність» третього ступеня. Останній, до речі, Євгенові Сергійовичу присвоїли за особисту мужність і героїзм під час перебування в зоні антитерористичної операції. Диво та й годі…
Отак, любі друзі. Як писав Грегорі Девід Робертс у культовому романі «Шантарам»: «Герої, як відомо, бувають трьох видів: переможені, мертві та сумнівні». А що думаєте Ви з цього приводу? Яке ваше ставлення до скандального народного депутата Євгена Дейдея? Чи вважаєте ви його достойним носити звання народного обранця? Діліться своїми думками з нами у коментарях або у приватних повідомленнях нашої групи у соцмережі Фейсбук. А ми вас дуже уважно слухаємо.
