"Європейська правда" продовжує дискусію про позитивні сторони та ризики, пов'язані з реформою паспортної системи.
"Паспортний закон" №3224 може бути ухвалений вже протягом цього тижня. Про суть та деталі запланованих змін йшлося у колонці глави Державної міграційної служби (ДМС) "Паспорти нового типу: що зміниться в житті українців", опублікованій кілька днів тому. Тепер надаємо слово давньому опоненту ДМС, експерту Віктору Тимощуку.
* * * * *
Ситуація з паспортним законопроектом №3224 невтішна. 30 березня комітет ВРУ відхилив усі принципові поправки до законопроекту.
Йдеться про комітет, який "підібрали як профільний". Саме "підібрали". Паспортна тематика – це питання комітету з прав людини, але там цей урядовий законопроект не мав шансів. Була спроба "прихистити" його в комітеті із закордонних справ, але і там він не пройшов. Тож, зрештою, проект передали у третій комітет… з інформатизації.
Викладу свою позицію – що не так у запропонованому законі.
1.
Легалізація паразитуючої структури – державного підприємства "Документ". Вже три роки діяльність цього ДП є незаконною. І перш ніж навіть починати дискусію про його легалізацію, треба покарати тих, хто більше трьох років топтався по закону.
ДП нині бере по 350 грн з тих, хто оформлює закордонні паспорти через їхній офіс. Братиме і за внутрішні ID.
Зрештою, як компроміс, ДП можна було б узаконити у цій сфері, але на умовах дійсно чесної конкуренції – одна ціна за паспорт у всіх надавачів послуги (механізм розподілу коштів є у сфері адмінпослуг Мін’юсту; про пропорції можна дискутувати).
Та вважаю, що й у цьому разі про чесну конкуренцію можна буде лише мріяти, адже конкуруватимуть органи самоврядування із суб’єктом, про якого ДМС дбає у пріоритетному порядку.
2.
Плата за паспорти залишиться непрозорою і залежною від суб’єкта господарювання(буде кілька платежів, які визначаються КМУ та монопольним виробником паспортів – поліграфкомбінатом "Україна").
За законом "Про адмінпослуги", плата за будь-яку адміністративну послугу (адміністративний збір) має визначатися ОДНИМ платежем. Це робиться і для зручності громадян, і для уникнення зловживань, коли нав’язуються додаткові платежі, про необов’язковість яких громадяни не здогадуються.
Ця плата (збір) має визначатися законом, а не урядом чи виробником паспортів. Це передумова більшої прозорості й обґрунтованості розмірів плати. Бо в разі бажання МВС/ДМС чи виробника паспортів підвищити вартість паспорта знайдеться принаймні декілька народних депутатів, які забажають з’ясувати калькуляцію такого підвищення.
А розщеплення цього збору на бюджети різних суб’єктів – це вже питання суто технічне. Було би бажання.
3.
Перешкода децентралізації та інтеграції найнеобхідніших адмінпослуг.
У новому паспорті інформація про реєстрацію (так звану "прописку") вписується тільки на чіп… Як її побачити на виборчий дільниці, в банку, у поліклініці чи у нотаріуса? Скільки днів діятиме "довідка про реєстрацію"? Як орган самоврядування реєструватиме місце проживання? Адже на місцях (особливо в селах і селищах) немає обладнання навіть для зчитування інформації з нових паспортів.
Отже, на громадян чекають регулярні "походи за довідкою" про місце проживання та/або поїздки в районний підрозділ ДМС…
Хоча європейський досвід підказує інше: інформація про місце проживання є обов’язковим реквізитом в абсолютній більшості таких ідентифікаційних документів в країнах ЄС.
Ще одна проблема – що робити, коли людина змінює місце проживання.
ДМС вирішила, що це має бути проблемою громадянина: нехай отримує довідки, їздить з цими довідками у підрозділ міграційної служби. Це, звичайно, зручніше для ДМС, але чи зручніше і дешевше для людей?
Парламент має два варіанти виходу з цієї ситуації.
Обидва передбачають, що місце проживання має бути графічно записане в новому паспорті:
1) при зміні місця проживання використовувати "наліпку" (як це роблять, зокрема, у ФРН);
2) використовувати максимально дешевий, хоча й захищений від підробок бланк паспорта, щоб легко було змінювати сам документ при переїзді.
4.
Законопроект №3224 мав би встановити державний пріоритет: обладнати для роботи з паспортами органи місцевого самоврядування, райдержадміністрації та їхні ЦНАПи, щоби надавати найважливіші послуги для громадян в єдиних офісах.
Чому міграційна служба має ділитися цим обладнанням? Бо ДМС має займатися в першу чергу іноземцями та мігрантами, а не українцями.
ДМС каже, що це ж обладнання використовується і для роботи з іноземцями. Але для цих цілей було б достатньо залишити в ДМС 5-10% наявного обладнання. Бо іноземці отримують кілька десятків тисяч адміністративних послуг на рік проти 6-8 мільйонів послуг для громадян України.
Але сьогодні ДМС змушує органи місцевого самоврядування самих купувати робочі станції.
Потрібні тисячі робочих станцій в місцевих органах влади, а вартість однієї із захищеним каналом зв’язку – від 300 тис. грн.
5.
І, нарешті, дискусійне питання.
Яким же має бути новий ідентифікаційний документ: з цифровим носієм інформації чи без? Уряд сказав у законопроекті, що безальтернативно цифровим.
Хоча ми не маємо розрахунків: скільки коштуватиме реформа, якою є вартість паспорта, скільки часу потрібно на розвиток інфраструктури, чи є на це ресурси, які нові можливості дає новий паспорт. Принаймні, я такої інформації досі не бачив.
Уряд Януковича, який починав цю реформу, називав її вартість у 800 млн грн (тоді це було біля 100 млн доларів США). При теперішньому курсі – це більше 2,5 млрд грн. Чи є зараз актуальним кошторис експерименту?
На мій погляд, Україна є бідною державою з великими боргами. Цілком достатньо нам було б мати просто пластиковий паспорт, без чіпа. Так зробили молдавани, що вже давно мають і безвізовий режим з ЄС.
Як компроміс, можна передбачити два типи паспорта, на вибір особи.
Сьогодні різниця у вартості бланків чіпованого і нечіпованого закордонних паспортів – 66 грн. Якщо ця ж різниця буде у внутрішніх паспортах, то загалом в масштабах країни йдеться про 1,85 млрд лише на бланки (виходячи з даних ДМС, що потрібно видати/обміняти 28 млн паспортів).
Якщо ж взяти до уваги, що паспорти будуть обмінюватися кожні 10 років (а після першої видачі у 14 років наступна – у 18 років), то витрати – ще більші.
Економія на пристроях для зчитування цифрових паспортів – взагалі шалені кошти, адже таких пристроїв потрібно десятки, а то й сотні тисяч.
І про цифровий підпис у паспорті. Тенденція навіть найбільш просунутих у плані е-послуг країн показує, що замість ЕЦП дедалі більшого застосування набувають банківська та мобільна ідентифікація. Зрештою, ЕЦП можна не прив’язувати до паспорта.
Це питання потребує глибшого дослідження, аналізу та всебічної дискусії. Якої, на жаль, не відбулося.
Хоча паспортний закон (№3224) вже може голосуватися цього тижня. І зараз все в руках депутатів.
На мій погляд, оптимальний варіант – його повернення на повторне друге читання і направлення у справді профільний комітет ВР – комітет з прав людини.