В Луганській області ЗСУ провели успішні наступальні дії в районі Білогорівки. Наразі бійці закріплюються на зайнятих рубежах.
Про це повідомляє у Telegram заступник міністра оборони Ганна Маляр.
Сили оборони України продовжують ведення наступальних дій на Мелітопольському та Бердянському напрямках. Протягом минулої доби, 20 червня, захисники мали частковий успіх, закріплювались на досягнутих рубежах та вирівнювали лінію фронту.
«На сході наші оборонці продовжують стримувати масштабний наступ російських військ на Лиманському та Бахмутському напрямках. Особливо важкі бої тривають на Лиманському напрямку в районах Ямполівка та Серебрянське лісництво Донецької області. На напрямку Білогорівка – Шипилівка, наші війська вели наступальні дії, мали частковий успіх. Зараз закріплюються на досягнутих рубежах», – розповіла Маляр.
Поблизу Бахмута ситуація незмінна, там щодня відбуваються по декілька бойових зіткнень. Загалом на сході наші ЗСУ міцно тримають позиції, відбиваючи постійні ворожі атаки та завдаючи окупанту максимальних втрат.
Нова фаза наступу ЗСУ набирає обертів.
На Сході відзначається активізація російських окупантів. Але про цю активізацію слід знати кілька дуже важливих речей, щоб розуміти, що відбувається і чого очікувати, не гіпертрофуючи отримувану інформацію.
По-перше, в Луганській області на сьогоднішній день одне з найбільш боєздатних угруповань РОВ, на диво, найбільш наближене до штатної комплектації підрозділів. І на те є причини, адже в мозку командування РВВ ще наприкінці 2022 року виношувалась ідея про “удар у відповідь” по Харківській області. Про це пише у своєму телеграм-каналі військово-політичний оглядач групи “Інформаційний спротив” Олександр Коваленко.
Згідно з планами командування РОВ до 24 лютого їхнє угруповання мало наростити потенціал для дуже швидкого ривка від лінії Р-66 (Кремінна-Сватове-Троїцьке) до лівого берега Оскола із захопленням Лимана та Куп’янська. Але щось у них тоді пішло не за планом і “великий” наступ захлинувся в зачатку.
Насправді причиною того, що “ривок” перервався були сили оборони України, які були готові до відображення цієї рефлексії. До того ж, наступ РОВ мав здійснюватися з відкритих позицій, тоді як вся оборона СОУ побудована на закритих позиціях.
По-друге, активізація СОУ у Запорізькій та Донецькій областях змусили командування РОВ приймати швидке та не зовсім раціональне рішення. Інтенсифікація бойових дій вздовж усієї Р-66 імітує епічний наступ для відволікання уваги на цю ділянку та відтягування ресурсу.
За задумом командування РОВ, СОУ, побоюючись прориву до Лимана та Куп’янська, відтягнуто частину сил із Запорізької та Донецької області для посилення своєї оборони на Сході, що дозволить окупантам встояти на Півдні. Ось тільки незрозуміло навіщо це робити Генштабу ЗСУ.
Тож подібний “ривок” РОВ вже був зірваний, а все тому, що до нього сили оборони України готові, отже ресурс, необхідний для стримування/оборони/наступу, сформований і розподілений. Тобто рефлексія РОВ на сході лише заради рефлексії.
З іншого боку, така рефлексія, у певному сенсі, послаблює цілісність оборони самих РОВ на плацдармі, а також змушує витрачати дефіцитний ресурс. А тому, не виключено, що тут, за підсумками цих дій, РОВ самі себе заганяють у пастку.