11 грудня в Грузії запрацював новий парламент, але засідає в ньому всього одна партія – правляча “Грузинська мрія”. Вісім опозиційних партій, які, за офіційними даними Центрвиборчкому, потрапили в парламент, бойкотують його роботу: опозиція звинувачує владу у фальсифікації підсумків парламентських виборів і вимагає повторного голосування.

Про те, що відбувається в Грузії, журналісти поговорили з колишнім президентом країни, а нині одним з лідерів опозиції Михайлом Саакашвілі.

– Як ви розцінюєте сьогоднішнє зібрання парламенту – без опозиції?

– Там не тільки немає опозиції. Там немає достатньої за Конституцією кількості людей, які повинні бути. По-перше, щоб парламент працював, потрібно мінімум 100 чоловік, згідно з Конституцією Грузії. По-друге, абсолютно очевидно за паралельним підрахунком голосів, проведеним міжнародними організаціями, так само як і по авторитетним опитуванням, опозиція отримала на виборах 60%, а Іванішвілі отримав 40%. Він вкрав ці голоси і з точністю до навпаки поставив цифри.

Природно, народ Грузії з цим не згоден. Природно, опозиція, – вірніше, вже не опозиція, це люди, які виграли вибори, – була зобов’язана підкоритися волі грузин. За опитуваннями абсолютна більшість грузинів проти легітимізації цього парламенту. Я думаю, що ситуація там дуже проста. Так само, як сталося в Киргизстані, так само, як сталося в Україні, так само, як сталося в Грузії в 2003 році, так само, як відбувається зараз в Білорусі. Цей парламент і цю владу люди просто знесуть. Тому що в XXI столітті ніхто вже не може красти голоси так, як це сталося в Грузії. Банально, тривіально, нерозумно.

Зараз першим кроком стало те, що не ввійшла опозиція. Я знаю як факт, що кожному опозиціонеру вони пропонували від двох до трьох мільйонів доларів, щоб вони увійшли в парламент. Іванішвілі – це олігарх, який захопив не тільки владу в Грузії, але і всю країну. Але натиск в суспільстві був такий великий, що всі відмовилися від грошей. Вони не знайшли жодного штрейкбрехера. Це була дуже важлива перемога.

– При цьому вісім опозиційних партій відкликали своїх депутатів. Але п’ять з них підписали меморандум, а три не підписали і чекають закінчення переговорів.

– Я представляю опозиційну групу, яка взяла більше всіх. При цьому вони один одного терпіти не могли, і у них завжди були розбіжності. На це й розраховував Іванішвілі. Але, коли дійшло до фундаментальних речей, коли грузинам раптом оголосили, що вибори в нашій країні вже нічого не значать і завжди олігарх буде їх купувати і фальсифікувати, то вони всі об’єдналися. Так, не все гладко з тактики, вони не згодні з багатьох моментів. Але це ж не головне. Головне, що їх ніхто не зміг купити.

– Ви не боїтеся, що вони зараз все-таки зайдуть в парламент?

– Якщо якась партія, у якої один або два голоси, зайде, це не має значення. Партія “Національний рух”, яку я представляю, яка взяла майже стільки ж, скільки “Грузинська мрія”, при тому, що мене не пускають в країну. Уявляєте, лідера партії сім з гаком років немає в країні – а його партія все одно бере стільки ж, скільки партія, яка має все, всі гроші. Знаєте, коли іноземні посли і політики мені кажуть, що в Грузії демократія, у мене це блювотний рефлекс викликає. Тому що Грузія – це країна, де ні в одній сільраді не має влади опозиція. Скрізь одна партія. І зараз в парламенті тільки одна партія. Ну як це можливо?

– Під “зробить” ви що маєте на увазі? Вуличні акції після закінчення пандемії?

– Ні, я сказав, що ми їх зробимо. А як ми їх зробимо, ви побачите. Запасайтеся попкорном. Ні у кого не пройде в 2020-2021-му вкрасти так банально вибори. Ми не бананова республіка.

– Ви збираєтеся повернутися в Грузію?

– Звісно. Я людина, яка створила разом зі своєю командою грузинську державність. Як я можу не мати права повертатися на свою батьківщину?

– І знову хочете стати президентом?

– Ні. Я завжди легко відмовлявся від будь-яких посад. Після того як моя партія перемогла по екзит-полах і за паралельним підрахунком голосів, я відразу переконався, що не хочу бути прем’єр-міністром. Тому що ми повинні знайти компромісну фігуру, ми повинні знайти нових людей. Я взагалі не прагну до влади ні в Грузії, ні в Україні. Це не означає, що я відмовляюся від участі в політичних процесах в цих країнах. Я хотів би роль мати граючого тренера, давати поради. Я ж олігархом не можу стати.

– Вам зараз вдається бути граючим тренером для Зеленського?

– Ні. У мене дуже дружні, добрі стосунки з президентом Володимиром Зеленським. Ми на тому тижні проводимо чергову Національну раду реформ, виконавчий комітет якої я очолюю. У мене роль всього лише радника. Коли мене пропонують на роль прем’єр-міністра тут, там включилися такі механізми, що мені вже самому не захотілося за це боротися. Але Грузія і Україна дуже переплетені. Ми дуже пов’язані один з одним. Упевнений, що у нас будуть успіхи в Грузії і в Україні теж.