У вівторок президент Франції Франсуа Олланд переконував грузинського прем'єра Георгія Квірікашвілі, що і сам він, і його уряд цілком підтримують скасування Євросоюзом візового режиму з Грузією. Олланд наговорив багато хороших слів про те, як реформи наближають кавказьку республіку до європейських стандартів, і зазначив, що Тбілісі виконав свої зобов'язання перед ЄС, досягнувши відповідності критеріям Союзу щодо лібералізації візового режиму.
Однак у середу, в ході засідання Coreper – Комітету постійних представників країн ЄС, французький посол виступив єдиним фронтом з німецьким (втім, не тільки з ним): з наданням Грузії безвізового режиму треба зачекати. Комітет, тим не менш, вже вдруге поспіль утримався від прийняття будь-якого рішення. Як і минулого разу, 24 травня, розгляд питання знову відкладено. Імовірно, знову на тиждень. Але це далеко не факт: на 9-10 червня заплановано засідання ради міністрів внутрішніх справ Євросоюзу, присвячене проблемам міграції. Для внесення «грузинського питання» в його порядок денний, Coreper повинен підготувати свій висновок, чого може і не встигнути зробити. В силу «цілком об'єктивних обставин», ясна річ. Як повідомляє портал Georgiatoday, Євросоюз попросив у Тбілісі деякі додаткові гарантії. Чесно кажучи, це не є несподіванкою: про можливу відстрочку європейські дипломати з бюрократами говорили і раніше.
Побоювання в європейців викликає грузинська організована злочинність. Зокрема, Федеральне управління кримінальної поліції (ВКА) Німеччини відзначає зростаючу частку етнічних грузинських угруповань в квартирних крадіжках. Ще в 2014 р ВКА фіксувало непоодинокі факти вербування грузин на батьківщині для участі в злочинних співтовариствах в Німеччині, але Тбілісі не відразу сприйняв проблему всерйоз. Дорожня карта протидії цьому «бізнесу» таки запрацювала, і 15 квітня міністри внутрішніх справ двох країн рапортували про депортацію 21 громадянина Грузії (в тому числі тих, які порушили процедуру отримання статусу біженця заради участі в злочинній діяльності), але до фінішу ще дуже далеко. І Німеччина тут не одна, ця ж проблема актуальна для Іспанії, Італії і, в меншій мірі, Франції. Більше того, як випливає з опублікованого нещодавно 341-сторінкового дослідження, проведеного на замовлення ЄС Об'єднаним центром дослідження міжнародної злочинності, найчастіше грузинська мафія тісно пов'язана з російською. Ці симбіотичні угрупування найчисельніші серед злочинних співтовариств в ЄС, до того ж основною сферою їх інвестицій є торгівля, ресторанний і готельний бізнес, казино і нерухомість.
Звісно, нічого приємного в цьому немає, але ці сумніви не були секретом і раніше. Так що затягування процедури введення безвізу для Грузії під цілком пристойним приводом в більшій мірі пов'язане із загальним курсом європейської бюрократії на стримування тиску на межі ЄС, ніж з якимись неврегульованими питаннями у відносинах.
Власне, саме це мав на увазі неназваний дипломат, чиї слова наводить агентство Reuters: «Ми не хочемо зупиняти весь процес. Ми лише хочемо бути більш обачними». Почасти ця «тяга до обачності» викликана прагненням забезпечити режим максимального сприяння позитивному для єдності Європи результату британського референдуму щодо подальшого характеру відносин з ЄС. У контексті голосування з цього питання, яке відбудеться 23 червня, тема міграції є чи не найболючішою: прихильники Brexit за будь-якої нагоди нагадують, що за минулий рік Союз прийняв 1,3 млн біженців і мігрантів, і королівству час вже закритися від цього напливу.
Проблеми тут, як вказує Центр європейських реформ, в першу чергу внутрішні: між 2008 і 2014 рр. різко просіли зарплати робітників, до того ж найсильніший удар поцілив по найменш кваліфікованому контингенту. Друга причина – житло. Ось уже 35 років будівництво житлового фонду відстає від попиту, а хронічний дефіцит виливається в постійне підвищення цін. Укупі ці два фактори призводять до зростання конкуренції за соціальне житло серед робітничого класу на тлі падіння його соціального статусу. Але оскільки «так Brexit» загрожує всьому Союзу, Єврократія намагається утримуватися від кроків, здатних підштовхнути британців до такого вибору.
Грузія просто потрапила під роздачу першою, до того ж вона, як можна помітити, навіть не була головною метою гри в зволікання. У четвер почалися технічні переговори про безвізовий режим з Туреччиною. У березні Реджеп Ердоган, здавалося, обставив Брюссель і Берлін, висунувши візову лібералізацію як умову угоди про розміщення біженців, які прямують до ЄС. Але угода з Європою – це завжди «компроміс з дияволом», і прагнення пресонути зазвичай вилазить боком. Відмова Туреччини переглядати антитерористичне законодавство, проблеми з правами людини, відсутність біометричних паспортів і особливо спроби шантажу («відправимо мігрантів назад в ЄС») переговорний процес, зрозуміло, не заморозили – Союз не може собі цього зараз дозволити, але внесли в нього деяку частку саспенсу.
«Дорожня карта» для Анкари складається з 72 пунктів, і дедлайн, намічений на кінець червня, вже можна вважати зірваним. Навіть більше – Бундестаг визнав масові вбивства турецьких вірмен в 1915 р геноцидом точнісінько в день початку переговорів. І хоча вже через кілька годин після голосування Ангела Меркель запевнила турок, що відносини Берліна і Анкари залишаються «широкими і міцними», такий збіг якщо не є, то, безумовно, виглядає як намагання вивести турецьке керівництво з себе і, з усією очевидністю, може посприяти затягуванню переговорного процесу.
З тяганиною, напевно, доведеться зіткнутися і Україні, до якої черга повинна дійти 14 червня. Остання перед канікулами сесія Європарламенту відбудеться 4-7 липня, і якщо не будуть пройдені всі проміжні етапи, що дозволяють винести питання на його розгляд, то нам доведеться чекати як мінімум до середини вересня. Затримки, як і у випадку з Грузією, можуть бути пояснені «невпевненістю», «бажанням все зробити правильно», наміром «забезпечити контрольованість» і тому подібними благопристойними за формою виразами. Тим паче, що раніше міністри внутрішніх справ Франції і Німеччини прямо заявляли, що в найближчі місяці лібералізація візового режиму Україні (а разом з нею Грузії і Косово, чий статус неоднозначно трактують члени ЄС) не світить, поки не буде розроблено екстрений механізм його припинення. Мовляв, молодці, що ви виконуєте безвізові критерії, – правильно, але робите ви це для себе, а у нас, вибачте, обставини трохи змінилися.
Не стільки ознакою, скільки символом такої позиції може служити відмова французького консула у відкритті візи львів'янці Мар'яні Бобенчик та її восьмирічному синові Володимиру, який став мало не талісманом нашої збірної. І це незважаючи на обіцянки, які лунали раніш щодо спрощення процедури для уболівальників за наявності авіаквитків і квитків на матчі.
Втім, з огляду на те, що стосовно України звучить рефрен про формально виконані умови при збереженні корупції, голосування Верховної Ради за внесення до Конституції поправок щодо судової системи, по ідеї, може додати Києву очок в переговорах про лібералізацію візового режиму. Проте, слід бути готовими, що наші контрагенти максимально підвищать ціну питання, залишаючи його в політичній, а не в технічній площині.
І наостанок зазначимо наступне: Євросоюз вкрай складно змусити робити те, чого він не хоче робити, зате неважко посприяти недіянню. На тлі систематичних заяв глави МЗС Німеччини про можливості пом'якшення санкцій проти РФ і очікуваної участі глави Єврокомісії Жана-Клода Юнкера в Петербурзькому економічному форумі манера, в якій ЄС підходить до питання безвізу, змушує задуматися, чи не почав часом Кремль гортати свою «комірну книгу».