Антон Петрівський втілив дитячу мрію – став держслужбовцем. Після закінчення ВУЗу йому вдалось влаштуватиcm до Львівської міської ради. Розчарувавшись у роботі чиновника, коли у країні назрівала Революція Гідності, чоловік не задумуючись став добровольцем Майдану, а згодом і АТО. Нині Антон Петрівський повернувся, щоб будувати країну для своїх дітей, передає Корупція.Інфо.
Шість років державної служби в ЛМР стали процесом отримання неоціненного досвіду і знань про систему управління містом. Йдучи на цю роботу, перед очима Антон мав юнацькі ілюзії про можливості впливу на управління містом, нові знайомства, реалізацію креативних ідей. Через декілька років він зрозумів, що майно міста і бюджетні гроші діляться між мером та депутатським корпусом, а багато «нових знайомств» і досі викликають огиду. Зважаючи на це, а також низький рівень заробітної плати, що відбиває бажання молодих, чесних і креативних людей працювати на державній службі, Антон Петрівський покинув роботу у міській раді.
Участь в подіях на Майдані та на війні вплинули на свідомість багатьох добровольців. Антон Петрівський не став винятком. «Неодноразове відчуття близької смерті від чергового розриву снаряду викликало надмірне бажання жити. Перед очима з’являлися обличчя батьків, сестри і коханої жінки, які за тебе моляться, а також уявні образи майбутніх дітей, з якими бавитимуся в парку. І коли повертаєшся з війни і бачиш бабцю, яка стоїть у переповненій брудній маршрутці, молоду маму, яка не може проїхати з візочком через машини і ями на тротуарах, черги в поліклініці, особняки пузатих чиновників і круті «тачки» їхніх дітей – малолітніх «мажорів», – бере злість. А старої поваленої влади нібито вже нема… В чому ж справа? Я зрозумів, що якщо ти не цікавишся політикою – політика не цікавиться тобою. Людина, яка не цікавиться життям міста і тим, що робить влада, приречена жити в бруді, ходити по ямах, платити хабар за довідки чи за місце для дитини в садочку», – каже активіст.
Довідка. Антон Петрівський, 31 рік, громадський активіст, доброволець АТО, член Української Галицької Асамблеї. Вважає своїм найбільшим успіхом у житті самоусвідомлення того, що там, де зараз живе сам, будуть згодом жити його діти. І якщо бути байдужим до ситуації в місті чи державі, за це будуть розплачуватись в першу чергу вони.
