На нещодавнє громадське обговорення щодо впорядкування скверу на пл. св. Юра у зв’язку з очікуваною її реконструкцією для встановлення пам’ятника Андрею Шептицькому, принаймні, небайдужі студенти та викладачі «Львівської політехніки» йшли зі своєю думкою. На їх погляд, історичний сквер, розташований перед університетською бібліотекою треба залишити в первісному вигляді, можливо щось покращити, але точно його не знищувати. Скажімо лави відремонтувати, урн для сміття побільше поставити, доріжки упорядкувати, чи квіткові клумби облаштувати, але в будь-якому разі не руйнувати сквер, де проводили своє дозвілля та й зрештою навчання багато поколінь студентів-політехніків.
Але сталося не як гадалося. Замість конструктивного діалогу з громадою, як воно буває в цивілізованих країнах, відбувся справжнісінький клерикальний шабаш із нав’язуванням громадськості заздалегідь визначеної позиції однієї сторони, котра до увічнення пам’яті славетного Митрополита мало доволі сумнівний стосунок.
На жаль, в силу слабкої поінформованості чи не розуміння проблеми, самих студентів, яким цей сквер потрібен найбільше, було небагато. Між тим для них тут – і місце відпочинку, і майданчик навчання (як наприклад, для майбутніх геодезистів, архітекторів, будівельників ).
Кожен обурювався, висловлював свою позицію чи просто жалівся на важкий робочий день, а десь там в глибині залу, головний архітектор міста Юліан Чаплінський разом з модератором зустрічі Юрієм Лукашевським кволо просили уваги панства, котре було заздалегідь агресивно налаштоване проти них і один проти одного. Не зважаючи на гармидер, який стояв у приміщенні, головний архітектор таки розпочав свій виступ – довго лив воду, показував презентацію з планом реконструкції, яку було видно лише тим, хто вдало вибрав місце у перших рядах.
Власне, план полягає в тому, що дорога вздовж Політехніки з 17 метрової 4-смужної має стає 9 метровою 2-смужною, заїзд на вулицю Озаркевича переноситься подалі від входу в собор св. Юра (до речі, в попередньому проекті заїзду на цю вулицю не передбачалось – вона мала стати пішохідною), при цьому зрубується 45 цілком здорових дерев, з них 19 – безпосередньо у сквері. Тобто доріжка, котрою всі звикли виходити зі студентської бібліотеки стане проїжджою частиною. «Але майданчик збережемо, – наголосив архітектор, – це одна з умов реалізації проекту». Мовляв, посадимо 40 нових дерев, тому ніякої шкоди довкіллю не завдамо. «Пропускна здатність дороги не зміниться!» – запевняв пан Чаплинський і підкріплював свою заяву нібито висновками міських транспортників. За його словами, нова автодорога буде мати пропускну здатністю 700 автівок за годину, що цілком підходить цій ділянці. – Ну, ще б пак! Було чотири смуги руху, а стане дві! Чомусь, коли одного разу була тут заблокована лише 1 смуга, то корок тягнувся аж до пам'ятника Бандері, – слушно відзначив при цьому один із присутніх.
Проте головний львівський «зодчий» попри всі зауваги врешті-решт поставив публіку «перед фактом». Він заявив, що проект все одно буде втілено саме в такому вигляді, бо законні підстави, щоб його не реалізовувати відсутні, й навіть з Мінкультом вже все погоджено. Проте, власне, погоджено встановлення пам'ятника, а от щодо автошляху та реконструкції політехнічного мікропарку є ще багато відкритих питань.
А остаточну крапку в дискусії поставив о. Севастьян Дмитрух, котрий був схожий на справедливого пастора з американських фільмів. Він вознісся на підвищення і почав читати молитву. А згодом панотець закликав львів'ян визначитись, демагогічно посилаючись на святе письмо: «Чи мати за честь вшанувати пам'ять нашого з вами великого пророка, чи прийняти покарання на свої голови?» Після чого ще раз прочитав молитву і ефектно вказав на двері захисникам скверу. Модератор відверто був радий такому поворотові подій, швидко взяв мікрофон і на цій «оптимістичній» ноті завершив зустріч.
Тим часом питання залишаються. Зокрема, й про ті 32 мільйони, які ініціатори сумнівної реконструкції напевно «відмиють» на цій реконструкції, і те, що дехто прикриває свої фінансові оборудки чесним ім'ям митрополита Андрея Шептицького, маніпулюючи суспільством, роз'єднуючи його та розпалюючи ворожнечу. У будь-якому випадкові всякому разі рішення у такій ситуації треба приймати не так як це робить сам пан Чаплінський,а дійти нарешті компромісу з громадою, об'єднати людей,не створювати зайвих баталій у нашій без того"Єдиній країні". Чому ми так палко хочемо цементувати свою пам'ять лише у монументи? Чому хочемо когось змусити думати так як ми, а не доводимо свою думку аргументами. Мабуть,тому що їх вистачає не більше, ніж на хвилину-дві, після чого в хід йдуть викрики «ганьба» і особисті образи та звинувачення в безбожному «атеїзмі».
Митрополит Андрей – це направду непересічна особа не лише для Львова та України, а й для світу, і він, без сумнівів, вартий монументу, вартий навіть більше, ніж монументу, вартий нашої шани та пам'яті, тому візьмімо до уваги побажання обох сторін – догоджаємо першій – і ставимо пам'ятник, але враховуймо і думку другої – не чіпаємо сквер. Але таке просте рішення чомусь видається ініціаторам сучасного «монументального будівництва» абсолютно неприйнятним.
Алла Васьковська, студентка кафедри журналістики та засобів масової комунікації НУ «Львівська політехніка» спеціально для Корупції.Інфо