Україна – чи не єдина країна Європи, у якій відсутній повний комерційний облік комунальних послуг. Відповідно, точно сказати, скільки енергоносіїв ми споживаємо, скільки втрачаємо через зношену інфраструктуру – не зможе ніхто. Тільки чітке розуміння фактичних обсягів споживання кожною категорією споживачів та втрат мотивуватиме громадян термомодернізувати будинки, постачальників – ремонтувати старі мережі, потенційних інвесторів та державу – вкладати кошти.

Про те, чому українців залишили без лічильників, кому це вигідно та як все ж таки вирішити проблему – у статті координаторки житлово-комунальних та енергетичних програм Громадянської мережі ОПОРА Тетяни Бойко.

Найбільш болюче питання – облік теплової енергії для потреб централізованого опалення та постачання гарячої води. Станом на 2 серпня 2018 року усі будинки України мали би бути обладнані лічильниками тепла. Так каже закон. Однак, цього не сталося. За даними Мінрегіону, на сьогодні в Україні оснащення будинків, підключених до системи централізованого опалення, приладами обліку теплової енергії, становить 80%.

На лічильники ще чекають тисячі багатоквартирних будинків. Найвищі показники зі вставновлення зафіксовані у Миколаївській (95%), Вінницькій (94,6%) та Харківській (94,1%) областях та місті Києві (94,6%). Найнижчий рівень – у Кіровоградській (54,4%), Тернопільській (15,5%), Луганській (23,1%). Варто зазначити, що гаряча вода, для виробництва якої необхідна теплова енергія, обліковується в країні лише на 12% (кількість будинкових лічильників).

Нагадаємо, яким чином формуються рахунки споживачів за тепло за різних варіантів забезпечення обліком.

Три основні моделі нарахування плати за опалення

Обсяг тепла, який ми спожили, може визначатися за показами лічильника (індивідуального чи будинкового) або за встановленими нормативами.

1. Якщо у вас є обидва лічильника теплової енергії – будинковий та квартирний

В такому випадку вам варто своєчасно (в останній тиждень місяця) передавати показники квартирного лічильника виконавцю послуги, який враховує ці дані при розрахунках і відобразить в платіжці. Однак наявність індивідуального приладу обліку не означає, що ви не відповідаєте за витрати тепла за межами квартири: теплопостачальник буде розподіляти в тому числі на вас плату за опалення місць загального користування, оскільки там також втрачається тепло.


 
За таких умов платіжка буде найбільш справедливою, оскільки оплата здійснюється лише за реально спожите тепло.

2. Є будинковий лічильник тепла, але немає квартирного

В такому випадку плата за опалення нараховується пропорційно до опалювальної площі вашої квартири. Виконавець послуги з теплопостачання раз на місяць повинен знімати показники будинкових лічильників, фіксувати обсяг спожитого тепла в гігакалоріях та розподіляти його пропорційно поміж квартирами. При цьому пам'ятаємо, що опалюються в будинку не лише квартири, але й сходові майданчики та допоміжні приміщення.

За таких умов платіжка буде менш справедливою, оскільки не всі споживачі використовують однакову кількість тепла – хтось економить, хтось – навпаки, відкриває кватирки. Однак, співвласники будинку заплатять лише за тепло, яке увійшло саме в цей будинок.


 Популярне: Майже 1 тис. грн доплати: Хто отримає матеріальну допомогу до Дня Незалежності України


3. Будинковий лічильник тепла з будь-яких причин відсутній

Це – найгірший сценарій для споживачів, оскільки уможливлює маніпуляції з боку виконавця послуги, тому що реальні витрати теплової енергії будинком перевірити неможливо. Плата за опалення нараховується за нормативами споживання з розрахунку за 1 кв. метр опалювальної площі, враховуючи низку факторів, як-от температуру зовнішнього повітря і фактичну кількість днів надання послуги в розрахунковому місяці.

У такому випадку платіжка буде найбільш несправедливою, але довести це без приладів обліку – нереально.

Теплопостачальники зацікавлені?

До 2014 року, коли тарифи на комунальні послуги і енергоносії були нижчими за собівартість їх виробництва, про облік тепла не дбали ні держава, ні населення. Тоді рівень оснащення загальнобудинковими лічильниками тепла по країні становив менше 40%.

З 2014 року Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики і комунальних послуг (НКРЕКП) почала вимагати від своїх ліцензіатів забезпечення споживачів приладами обліку. Донедавна встановлення лічильників тепла та води було закладене у структурі тарифу та затверджене інвестиційними програмами підприємств. Незалежно від того, мали співвласники такі лічильники, чи ні, вони все одно сплачували витрати на їх придбання і встановлення у складі тарифу.

Такий підхід дав серйозні позитивні результати, особливо у тих містах, де співфінансування здійснювалося ще й за рахунок місцевих бюджетів. Станом на 1 липня 2017 року було встановлено 70,5% будинкових лічильників тепла від загальної потреби.

Однак, інвестиційні програми теплопостачальних підприємств виконувалися лише на 40-60%, і часто через об’єктивні причини. Наприклад, у випадку невчасних розрахунків за спожитий газ, НАК "Нафтогаз України" нараховує штрафні санкції. У той же час, держава винна мільярди гривень за відшкодування пільг та субсидій. Відповідно, теплопостачальне підприємство не має джерел для покриття боргових зобов’язань і витрачає кошти, заплановані на реалізацію інвестиційної програми (встановлення лічильників).

До того ж, витрати на лічильник не були виділені у платіжці окремим рядком, отже, споживач не розумів, хто, як і коли повинен займатися встановленням лічильника, його заміною чи обслуговуванням. І навіть добросовісна оплата цих витрат не давала гарантії, що зібрані кошти теплопостачальник витратить саме на лічильники у вашому будинку. За них можна можна було встановити лічильник у сусідньому будинку. Ті, хто не хотіли "чекати в черзі" на загальнобудинковий лічильник, встановили його самостійно за власні кошти через ОСББ. Незважаючи на те, що продовжували сплачувати кошти на облік у тарифі на централізоване опалення.

Важливо зрозуміти, що за своєю природою (до того ж, при системі тарифоутворення “витрати+”, яка стимулює завищувати витратну частину) організації теплопостачання не можуть бути зацікавлені у повному обліку. Адже на споживачів без обліку можна перекладати втрати тепла у тепломережах. А ремонт і модернізація мереж – це основне завдання їхніх власників – органів місцевої влади.

Тому, незважаючи на зусилля та контроль з боку регулятора, 100% запланованого до кінця 2017-го року обліку води і тепла досягнуто не було, а з прийняттям нового законодавства витрати на лічильники були виключені зі складу тарифу на опалення.

22 червня 2017 року було прийнято Закон України “Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання”. Основна ідея закону полягає у тому, що тепло, яке входить до будинку і розподіляється між житловими і нежитловими приміщеннями, у місцях загального користування – повинне оплачуватися.

За законом, встановлювати загальнобудинкові лічильники зобов'язані оператори інженерних мереж. Переважно, в містах це і є теплопостачальники. Розмір внесків за встановлення, обслуговування та заміну лічильника тепла визначає місцева рада, ці внески співвласники сплачують окремо від плати за опалення (кошти можуть також виділятися з місцевого бюджету). Разом із тим співвласники можуть встановити загальнобудинкові лічильники тепла самі.

Коли теплопостачальник планує обладнати будинок лічильником, він повинен про це попередити співвласників даного будинку за два місяці. Після отримання письмового повідомлення жителі можуть вибрати найкращий для себе варіант:


  • погодитися на встановлення;

  • погодити з теплопостачальником умови, відмінні від тих, які він вам запропонував;

  • повідомити його про намір самостійно обладнати будинок лічильником.

Монополіст повинен узгодити модель лічильника та його вартість із співвласниками будинку, які можуть запропонувати дешевший або кращий варіант.

Передбачалося, що до серпня 2018 року кожен будинок в Україні повинен бути забезпечений обліком тепла (мова іде про будинковий лічильник). Якщо ж оператори мереж не встигнуть цього зробити, то сплатять державі штраф.

Проте, минув майже рік, а закон і досі не "запрацював". Кількість будинкових приладів обліку по країні збільшилася лише на 10%, і це відбулося завдяки виконанню теплопостачальниками своїх минулорічних зобов’язань з інвестпрограм.

7 червня 2018 року було прийнято зміни до закону, які відтермінували дату введення штрафних санкцій аж до 1 серпня 2020 року. Причина – уряд не встиг вчасно прийняти підзаконну базу, яка би дозволила запровадити новий алгоритм забезпечення обліком споживачів. Адже питання не лише у виключенні з тарифів плати за лічильники. Це – 6 постанов Кабінету міністрів України та 5 наказів Мінрегіону.

На сьогодні уряд прийняв лише два необхідні документи. Постановою Кабінету Міністрів затверджено:


  • порядок перерахування виконавцем комунальної послуги оператору зовнішніх інженерних мереж сплачених споживачами комунальних послуг та власниками (співвласниками) приміщень, обладнаних індивідуальними системами опалення та/або гарячого водопостачання, внесків за встановлення вузлів комерційного обліку
  • примірник договіру між виконавцем комунальної послуги та оператором зовнішніх мереж.

Встановлюється, яким чином власники чи співвласники приміщень, які не мають приладів обліку, будуть сплачувати на окремий рахунок плату за встановлення за обслуговування лічильника. Зарахування внесків споживачами послуг та співвласників приміщень забезпечується виконавцем на окремий рахунок, а оператор зовнішніх інженерних мереж для отримання внесків має відкрити окремий рахунок для кожного виконавця. Сплачені споживачами внески мають бути перераховані виконавцем оператору не пізніше 5 числа місяця, що настає за розрахунковим кварталом. Розмір внесків затверджуєть

Таким чином, уряд унормував лише один випадок – коли співвласники багатоквартирного будинку довірили збирати кошти за встановлення лічильників виконавцям послуг (переважно, виконавець послуги з централізованого опалення і є оператором зовнішніх мереж, але не завжди). Цією ж постановою уряду вносяться зміни до постанови Кабміну від 01.06.2011 №869, зокрема до Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води. Витрати на придбання та встановлення лічильників не включаються при формуванні тарифів на опалення. Зокрема, цей порядок важливий в контексті тарифної децентралізації, так як для більшості транспортувальників тепла тарифи встановлює не національний регулятор – НКРЕКП, а органи місцевого самоврядування.


Крім того, уряд ухвалив постанову, якою затверджуються вимоги та механізм інформування власників будинків про встановлення вузлів комерційного обліку (лічильників) теплової енергії і водопостачання.


Що робити?

По-перше, співвласники можуть встановити будинкові прилади обліку тепла і води самостійно. Для цього – на власний розсуд обрати підрядну організацію та домовитися з нею про ціну. Обслуговувати лічильники може ОСББ, управитель чи інша організація. У багатьох містах є місцеві програми, в рамках яких виділяються кошти з бюджетів для того, щоб допомогти ОСББ встановити лічильник на будинок.

Крім того, де є така технічна можливість і доцільність – встановлювати індивідуальні лічильники тепла. За законом, встановлення квартирного лічильника – обов'язок споживачів. Але є нюанс: він встановлюється у випадку, якщо це економічно доцільно та технічно можливо (у будинках в вертикальною системою розводки більш доцільно встановлювати замість лічильників тепла в квартирах – прилади-розподілювачі, але робити це потрібно спільно – тому без ОСББ тут не обійтися). Допомогу для незахищених категорій населення зі встановлення індивідуальних лічильників також надають деякі міста за рахунок бюджетних програм.

І, звісно, необхідно тиснути для пришвидшення прийняття підзаконної бази до закону України “Про комерційний облік у сфері тепло- і водопостачання”. Варто зазначити, що даний закон входить до п’ятірки “енергоефективного пакету законів”, який був передумовою для отримання Україною макрофінансової допомоги від міжнародних донорів для створення Фонду енергоефективності.