Олександр Лукашенко заявив, що не підтримує військові дії Росії проти України. За його словами, війна сама по собі не прийнятна.
Про це він сказав на інтерв’ю каналу TBS.
«Я ніяких військових дій не підтримував і ніколи не буду підтримувати. Щоб ви розуміли і знали ні з боку Росії, не з боку Японії, ні з боку України, ні з боку Америки війна неприйнятна. Те, що стосується наших відносин і підтримки Росії в будь – якій ситуації, ми союзники, у нас договори укладені відповідні», – заявив Лукашенко.
Розрахунок білоруського військово-політичного керівництва змінився — і це ще один приклад приголомшливого ефекту від українського опору російської агресії в дусі поєдинку Давида з Голіафом, пише Браян Вітмор, Позаштатний старший науковий співробітник Євразійського центру Atlantic Council, переклад НВ.
Білоруські солдати, офіцери та чиновники вже усвідомлюють, що російське вторгнення захлинулося у запеклому опорі українців. З 24 лютого постійно ходять розмови, чи приєднаються і коли білоруські сили до наступу Росії. Проте нещодавно з’явилися повідомлення про те, що рядові військовослужбовці та старші офіцери в Білорусі не бажають перетинати український кордон.
Валерій Сахащик, підполковник ВДВ запасу, який був змушений емігрувати до Польщі, сказав Politico, що «чудова робота українських військ є найважливішим фактором», що утримує Білорусь від приєднання до вторгнення.
«Ніхто не очікував такої відсічі, — додав він. — Дії української армії, територіальних сил оборони та населення перевершили всі прогнози».
Це небажання (перетинати український кордон), додав він, доходить і до найвищого політичного керівництва, зокрема білоруського автократа Олександра Лукашенка.
«Білоруська армія ніколи ніде не воювала, ця армія не готова до зовнішніх конфліктів, — зазначив Сахащик. — Лукашенко далеко не дурень. Він розуміє, що є великий ризик провалу білоруської армії та важких втрат. Тоді останні прихильники Лукашенка можуть відвернутися від нього, і це буде катастрофою для білоруського диктатора».
Це резонує з нещодавньою конфіденційною неопублікованою доповіддю Центру стратегічних і зовнішньополітичних досліджень, в якій стверджується, що через сильний український опір і погану боєздатність російських збройних сил, «позиція Мінська щодо російсько-української війни стрімко еволюціонувала від безумовної підтримки Москви до спроб максимально дистанціюватися від дій Росії в Україні».
Зміна розрахунку білоруського військово-політичного керівництва — це ще один приклад приголомшливого ефекту від українського опору російської агресії в дусі поєдинку Давида з Голіафом.
Дії України на полі бою об’єднали НАТО, змінили правила гри щодо масштабів та сфери західної підтримки України та санкцій проти Росії. Китай узяв паузу, що пояснюється занепокоєнням щодо того, наскільки Піднебесна має підтримувати Москву. Теж відбувається і з єдиним союзником Путіна — Білоруссю — переосмислення своєї підтримки війни Володимира Путіна.
Після століть гноблення та агресії супердержав Україна показала світові, що вона — повноцінна країна. Це знаходить відгук усюди — від Вашингтона до Брюсселя та Пекіна, і навіть у Москві та Мінську. Світ із болем спостерігає, як молода демократія бореться проти значно більшого реваншистського сусіда за свій суверенітет та виживання.
Схоже, що те, що відбувається в Україні, також впливає на громадську думку в Білорусі. Ригор Астапеня, політолог, директор з досліджень Центру нових ідей у Білорусі, науковий співробітник Chatham House у Британії, нещодавно повідомив у Telegram, що проведене організацією опитування показало: «Участь білоруської армії у війні проти України на боці Росії підтримує лише 3% міських білорусів».
Безумовно, Білорусь дуже залучена у війну, незважаючи на її явне небажання посилати війська. Лукашенко забезпечив Росії платформу для вторгнення в Україну з півночі, а також дозволив запускати ракети з білоруської території.
Білоруські потяги перевозять на фронт російських солдатів та техніку. У цьому сенсі Білорусь під час вторгнення Путіна є стороною, що воює, і повинна розглядатися як така. Саме тому США 15 березня оголосили про нові санкції проти Лукашенка.
У той час як Росія шукає нове гарматне м’ясо, щоб кинути його в казан свого вторгнення (кажуть, дійшло вже й до вербування сирійців), тиск на Білорусь із Москви, швидше за все, лише посилиться.