Пред’явити претензії нікому: пацієнти не мають на руках жодних належно оформлених медичних документів, передає Корупція.Інфо
Популярне: ТЕРМІНОВО! Пролунав страшний вибух! Що з нами буде?
Результати аналізів, які їм робили перед пересадкою нирки, за словами львівських лікарів, були виписані на абсолютно інші (пакистанські) прізвища. Жоден хворий не мав на руках належно оформлених медичних документів.
Операцію з пересадки нирки проводили у звичайній квартирі
Як розповіли хворі львівським лікарям, їх оперували не у державних клініках Пакистану, а в приватних. Точніше, у звичайних квартирах, які були переобладнані в операційні: посеред кімнати стояли два операційні столи. Після операції вони жили у готелі, який радше нагадував гостел. Медикаментів, які запобігають відторгненню пересадженого органа, їм видавали тільки на чотири дні й з тим відправляли додому.
Один чоловік з Львівщини помер невдовзі після операції у Пакистані. Після операції він через Вайбер переслав знімок пересадженої нирки лікарям, у яких лікувався на Львівщині. Ті глянули й сказали, що йому негайно потрібна друга операція, з пересадженим органом не все гаразд. Однак пакистанські медики запевнили, що все добре. І невдовзі чоловік помер. У родичів були проблеми з вивезенням тіла, їм навіть пропонували його кремацію. У довідці про смерть записали, що чоловік помер від інфаркту міокарда.
Другий чоловік помер уже у Львові. Після трансплантації він повернувся додому і, хоч почувався дуже погано, до лікарів не поспішав. Сподівався, що з часом усе минеться. До Львівської обласної клінічної лікарні його привезла вже «швидка».
«Чоловік з пересадженою ниркою походив місяць і звернувся до нас дуже пізно, – розповідає головний трансплантолог Львівщини Ростислав Жук. – Пересаджену нирку ми змушені були видалити, бо вона не працювала, не постачалася кров’ю. Іншими словами: була мертвою, виник тромбоз судин від донорської нирки до організму. Зараз складно сказати, чи кровопостачання нирки було поганим відразу після операції, чи виникло пізніше».
Попри зусилля медиків, чоловіка не вдалося врятувати. Він отримав такі септичні ускладнення, які були несумісні з життям.
Жінку, якій також проводили трансплантацію нирки в Пакистані, лікарі Львівської обласної клінічної лікарні, на щастя, врятували, доклавши титанічних зусиль. На її порятунок з державного і місцевого бюджетів було витрачено 100 тис. грн. Рідні ще з аеропорту в Пакистані зателефонували львівським медикам і попросили зарезервувати для неї місце у палаті, бо з аеропорту поїдуть відразу в лікарню, оскільки їінці дуже зле.
Хворих, яким пересадили нирки в приватних клініках Пакистану, на Львівщині наразі четверо: один помер, двом пацієнтам львівські лікарі врятували пересаджені нирки. Ще в одного хворого пересаджена нирка працює дуже погано. Як буде далі, невідомо. І п’ятий пацієнт, якого після пересадки нирки намагалися врятувати в Львівській обласній клінічній лікарні, помер. Він був з Івано-Франківщини.
Такі пацієнти, мабуть, є і в інших областях України. Львівські хворі розповіли лікарям, що разом з ними в Пакистан на пересадку нирки літали й мешканці інших областей. Двоє пацієнтів після пересадки нирки в Пакистані, за словами лікарів, опинилися і в Національному інституті хірургії і трансплантології ім. О. Шалімова в столиці – один помер, другому видалили пересаджену нирку.
Чому хворі обирають Пакистан?
Звісно, напрошується запитання: чому хворі, яким потрібна була пересадка нирки, подалися в Пакистан, а не в Польщу, Білорусь, Ізраїль, країни Європи, де такі операції роблять давно й офіційно, забезпечують пацієнтів відповідними медикаментами, офіційною документацією. І друге, вкрай важливе запитання: чи могли цих людей врятувати в Україні?
Пацієнти, які відважилися на трансплантацію нирки в Пакистані, знали, що ризикують життям. Скажімо, чоловік з Івано-Франківщини, якого після пересадки нирки намагалися врятувати у Львові, розповів, що прилетів у Пакистан саме тоді, коли там помер пацієнт з Львівщини. Він розумів, що і його може спіткати така ж доля, хоч сподівався на краще. І коли чоловіка поставили перед вибором: або йому пересаджують нирку за кілька днів, або із суми забирають 10 тис. доларів і ставлять його на чергу, пацієнт, попри страх, погодився на операцію.
Усі хворі тривалий час перебували на гемодіалізі, тобто їхню кров тричі на тиждень очищали за допомогою апарату «штучна нирка». Без такого очищення вони не вижили б. Іншими словами, їхнє життя крутилося навколо відділення гемодіалізу (таких на Львівщині сім.). Ні поїхати у відпустку, ні провідати рідних в іншому місті тощо неможливо. Такий режим триває не місяць-два, а роками. А якщо їм не пересадити нирку, то й до кінця життя. Це дуже втомлює і фізично, і психологічно.
В Україні, й у Львові зокрема, проводять трансплантацію нирки. Скажімо, торік у Центрі трансплантації у Львові зробили 12 пересадок, цього року вже чотири. Наші лікарі вміють і знають, як проводити такі операції. Але у нас наразі проводять пересадку тільки від родинного донора. Тобто батько, мати (бабуся, дідусь, брат, сестра) можуть віддати нирку синові, доньці, брату чи сестрі. Але не у всіх пацієнтів є донори. Буває, що рідні готові врятувати хворого, але їхня нирка через певні причини йому не підходить.
Хворі, які наважилися на пересадку нирки в Пакистані, пробували шукати порятунку і в Білорусі, Польщі чи інших країнах Європи. Їх ставили на чергу, але минали роки, а порятунок не наближався. Річ у тім, що, згідно з законодавством європейських країн, іноземцям можуть пересадити трупну нирку лише у тому разі, коли ніхто з їхніх громадян не потребує трансплантації. А оскільки хворих, які потребують пересадки, й у них доволі багато, наші громадяни на нирку можуть і не дочекатися.
У Білорусі є квота, яка дозволяє віддати певну кількість трупних нирок іноземцям, але у черзі також треба стояти тривалий час.
Ще один надважливий момент – вартість операції. У Білорусі вона коштує близько 70 тис. доларів, у Польщі та країнах Європи – ще дорожче. У хворих, як правило, немає таких грошей. Нерідко на операції збирають гроші не лише всією родиною, а й усім селом, містом, просять допомоги в небайдужих.
Хворі з відчаю обрали Пакистан, бо там операція, як розповіли рідні лікарям, коштувала дешевше, ніж в інших країнах – 50 тис. доларів. І там не треба було роками стояти у черзі: платиш гроші – і через кілька днів тобі пересаджують нирку. За деякими даними, у цій країні є доволі багато людей, які готові за незначну суму продати орган.
Але дуже прикро, що, відважившись на такий ризикований крок, хворі не радяться з лікарями.
«Якби жінка, яку ми титанічними зусиллями врятували і на порятунок якої витратили 100 тис. грн., запитала в мене поради: їхати в Пакистан на пересадку нирки чи ні, я її відмовила б, ми спільно шукали б інші варіанти порятунку, – пояснює завідувачка відділення гемодіалізу Львівської обласної клінічної лікарні Оксана Русин. – Вона тривалий час була в нас на гемодіалізі, ми довго боролися за неї. У жінки був розрив нирки, полікистоз, ми довго її виходжували. Їй конче потрібна була трансплантація, і на неї вона могла розраховувати десь за кордоном, бо родинного донора не мала. Пацієнтка збирала гроші на пересадку, лікарі долучалися до збору коштів, підключали ЗМІ. А вона відважилася на пересадку в Пакистані, не сказавши нам ні слова. Рідні повідомили нас про це вже після операції, коли її виписали на четверту добу без сечі, у важкому стані».
Ухвалення закону без достатнього фінансування з боку держави проблеми не вирішить
А тепер уявімо, скільки грошей хворі у пошуку порятунку вивозять за межі України. І не завжди, як бачимо, є бажаний результат. Лікарі кажуть, що якби хоч частина тих грошей пішла в українську медицину, нашим хворим не довелося б шукати порятунку по світах, і врятованих пацієнтів було б значно більше. Наші медики вміють робити такі операції. Але лише зміною українського законодавства справу з місця не зрушити.
В Україні вже навіть пробували внести відповідні зміни у вітчизняне законодавство. Верховна Рада ухвалила у першому читанні закон щодо трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів людини, який і досі на доопрацюванні. Однак лікарі кажуть, що однією зміною законодавства справу трансплантації вивести на високий рівень неможливо. Потрібне відповідне фінансування цієї галузі з боку держави. І ось чому. Перед пересадкою донор має бути ретельно обстежений. Обстеження дороговартісне. Хто має заплатити за обстеження, приміром, трупної нирки? Родичі пацієнта, в якого констатували смерть мозку? А їм це навіщо? Родичі хворого, якому потрібна нирка? Але вона йому може і не підійти, то навіщо викидати гроші? Тож за цю ділянку роботи має заплатити держава. І допоки не буде достатнього фінансування зазначеної галузі з боку держави, закон про трансплантацію, який планують ухвалити, проблеми не вирішить.
«Тож випадки, з якими стикнулися наші пацієнти в Пакистані, для наших лікарів – це відчай, – зазначає Оксана Русин. – Гроші вивезли в іншу країну, по суті викинули на вітер, бо результату нема. Хворі повертаються знову до нас, і ми рятуємо їх за бюджетні кошти».
Від редакції. Коли матеріал уже був готовий до публікації, нам стало відомо, що пересадкою нирок нашим хворим у приватних клініках Пакистану зацікавилися працівники УСБУ у Львівській області.
Джерело: Львівська газета