На Бахмутському напрямку ЗСУ просуваються вглиб від Кліщіївки та Андріївки до Одрадівки, Опитного. Українські бійці починають виходити на ріку Бахмутка. Витіснення росіян за річку Бахмутка – одне з першочергових завдань для ЗСУ.

Таку думку озвучив полковник запасу ЗСУ, військовий експерт, льотчик-інструктор Роман Світан.

«Витіснення росіян за річку Бахмутка у цьому районі – зараз одне з першочергових завдань. За залізну дорогу ми їх вже їх пересунули, далі потрібно витіснити за рубежі шосе, яке йде з Горлівки на Бахмут, та річки Бахмутка, яка йде приблизно за таким же маршрутом», – пояснив він.

Роман Світан зазначив, що це відкриє для ЗСУ можливість заходу з півдня у Бахмут вздовж Бахмутки, залізниці та шосе. Зручно заходити вздовж трьох лінійних орієнтирів, якими можна прикривати від ворога свій правий та східний фланг та рухатись до Бахмута з півдня.

«Росіяни це прекрасно розуміють. Коли ми витіснимо їх за Бахмутку, у них практично не буде шансів втримати звільнення з півдня, захід у Бахмут. Не буде за що зачепитись, тому вони останні декілька тижнів зубами хапаються за ці ділянки поверхні, бо бачать подальші тактичні кроки нашого керівництва», – сказав військовий експерт.

Варто додати, що у боях за Бахмут брали участь бійці ГУР. Їхня поява неабияк надихала військових Сил оборони.

Про це розповів командир взводу спецпідрозділу «Артан» Андрій Мельник. Він зауважив, що цей підрозділ перекидали на ділянки, де Збройним Силам не вистачало засобів та потужності.

Мельник розповів, що певною мірою було навіть так, що спецпідрозділ «Артан» виконував функцію піхоти. У Бахмуті, наприклад, була саме така потреба.

«Ми зачищали якісь будівлі від ворога, робили якийсь прорив, заводили туди хлопців із ЗСУ. Бувало, що через пару годин їм доводилося відходити під тиском окупантів. Тоді ще «вагнера» були. Словом, усім було дуже складно, тож ми допомагали. Чесно скажу, поява ГУР хлопців дуже надихала», – згадує військовий.

Та й взагалі, за його словами, хтось із солдатів не був готовий стріляти, вбивати, хтось не мав навичок. То вони допомагали, чим могли, – перезаряджали стволи, щось носили.

«Ми навчали їх. Усі були залучені. А так, було різне. Ближні бої на дистанції 5 – 10 метрів, коли навіть перекрикувалися з росіянами… Напевно, саме ця задача, коли працювали, як гарно навчена піхота, була найскладнішою з усіх. Приватний будинок, обмежений кут огляду, з будь-якої сторони може з’явитися ворог», – зауважив командир взводу спецпідрозділу «Артан».

Він додав, що такі моменти, коли важко володіти собою, є дуже страшними.

«Проте були й плюси: ти перебуваєш в одному місці без необхідності кудись постійно бігти», – зазначив Мельник.

Військовий зазначив, що найбільш досвідчені бійці були у ПВК «Вагнера».

«З ними справді складно було воювати, вони – досвідчені воїни, які ніколи не відступали. Ну, у них така й стратегія була – існувало два типи пригожинських вбивць: зеки та безпосередньо навчені ідейні найманці. Перші залітали вперед «м’ясом». Другі ж спостерігали за нашими позиціями та виступали вже коли розуміли, де ми», – розповів Мельник.

За його словами, другий тип вагнерівців робив все дуже грамотно, але українські військові протистояли їм цілком успішно. Їхні втрати були просто шаленими.

«Та й взагалі, де тепер «вагнера», і де ми? Проте ніколи не можна сказати, що вони якісь дурні. Це люди з шаленим досвідом, які жили війною, постійно брали участь у бойових діях в Африці, Сирії, літали до Венесуели. У них не було такого командування, як у звичайних ЗС Росії, коли без дозволу генерала не можна навіть вогонь відкрити», – підсумував захисник.