Невже??? Повертаюся з кладовища, де був з побратимами, пише Семен Семенченко у Фейсбуці.
Читаю новину: «Українська влада має робити все, щоб Іловайська трагедія не була забута, а винні в ній понесли покарання, заявив Президент України Володимир Зеленський у День пам’яті»
«Президент наголосив, що правоохоронні органи повинні закінчити розслідування обставин, які спричинили Іловайську трагедію, а винні мають понести відповідальність». «Незважаючи на те, що минув час, ми не повинні забувати всіх тих, через кого загинули наші хлопці в Іловайському котлі. І правоохоронні органи, якою б гіркою правда не була, повинні показати результат. Я знаю, що в Офісі Генерального прокурора створений департамент з питань війни саме для того, щоб розслідувати такі гучні та, на жаль, криваві справи. Будемо сподіватися, що вони крокуватимуть вперед»
Ну що ж. Якщо ми вчора не дарма з батьками загиблих воїнів фактично штурмували офіс президента то Слава Богу. Хоча після шести років брехні влади не віриш вже ні в які обіцянки. Дай Боже. А ми точно не залишимося осторонь і не відступимо. Спасибі всім матерям загиблих героїв хто вчора був з нами, хто виходить на ці акції вже шостий рік поспіль!
Також, Семенченко в попередньому пості зазначив:
Рівно шість років тому писав цей пост з дніпровської лікарні. Після майже п’ятиденної боротьби за те щоб хоч якось привести до тями Київ. Після того як кільце оточення навколо Іловайська замкнулося. При повній бездіяльності командування АТО і країни. Нажаль слова про оточених хлопців виявилися пророчими “Це ті люди, які завтра можуть стати наріжним каменем у фундаменті нової України. Звичайно їх можна принести в жертву. Але на чий вівтар? Нової України? А звідки вона візьметься якщо ті, хто її захищав, і хто повинен був будувати після війни будуть лежати в могилах? Людський ресурс нації не нескінченний. і якщо загинуть кращі, то заміни їм може і не знайтися “. І ‘наріжним каменем’ у фундаменті на наступні п’ять років стали cемочки і голубани, cвинарчуки і гелетеї.
Я перечитую зараз цей пост, згадую ті дні через шесть довгих років і не бачу що я міг би зробити ще з того клятого лікарняного ліжка. Але від цього все одно не легше… Під цим постом 21000 «підтримую» людей, багато з яких зараз готові цілувати співучасників Путіна у вбивстві хлопців, ну а багатьом з яких зараз вже все одно. Подивіться – чи немає там вашого лайка? І якщо є – згадайте себе тоді-у 2014. І подумайте що ж могло з вами статися такого що зараз разом з дружинами і матерями загиблих справедливого суду вимагає тільки невелика група ветеранів. Час і життя проходить. Совість і честь залишаються. Залишається пам’ять. Можливо краща частина нашого «я». Пам’ятайте цих людей. Вони тоді дали шість років життя всій країні. Вони варті того щоб про них пам’ятати…