16 січня відзначають День пам’яті бійців, які обороняли Донецький аеропорт.

Оборона аеропорту тривала 242 дні, за цей час понад 100 людей загинуло, близько 500 було поранено.

Ця подія увійшла до новітньої української історії як символу героїзму українських воїнів, які тримали аеропорт до останнього.

Про вже зняті фільми та написано книги, а захисників аеропорту стали називати “кіборгами”.

У честь такої знакової дати Ярош вирішив до українців.

“І ДАП, і Донецьк, і Луганськ, і Крим будуть звільнені силою української Ідеї та Зброї! Це станеться обов’язково…
Вічна пам’ять полеглим Воїнам!
Честь живим захисникам України!
Перемога буде за нами!”

Написав він на своїй сторінці у фейсбук.

Нагадаємо, Взяти ДАП під контроль бойовики та їхнє російське військове керівництво намагались від квітня 2014 року, пише 24 канал.

17 квітня 2014 над входом до аеропорту було вивішено прапор терористичної організації “ДНР”, хоча аеропорт продовжував працювати та лишався під українським контролем.

Він припинив приймати та відправляти рейси лише 6 травня, коли стало зрозумілим, що є суттєва загроза безпеці польотів.

Практично до кінця травня українські воїни без жодного пострілу змогли зберігати спокій в аеропорту.

26 травня 2014 року у ДАП почали займати російські спецпризначенці з групи “Іскра”, а також підрозділи батальйону “Восток”, який тоді формувався з місцевих колабораціоністів на чолі з Олександром Ходаковським.

У відповідь на висування росіян українське командування відправило в район аеропорту гелікоптери Мі-24 та штурмовик Су-25. Спецпризначенці 3-го полку, десантники 25-ї бригади та офіцери спецрезерву ГУР, що на той час знаходилися в Старому терміналі та околицях аеропорту, підтримали українську авіацію вогнем.

Перший постріл зробив наш спецназівець Володя Корнієць (“Воха”). Побачив, що наш вертоліт ведуть з ПЗРК. До того пострілів в аеропорту не було. Але він розумів, що збити наш вертоліт для бойовиків – не проблема. Він доповідав, що бачить, як сепари з ПЗРК ведуть вертоліт. Командир снайперів 3-го полку спецназу із псевдо “Турист” йому відповів: “Бачиш – стріляй!”. З цього пострілу почався бій. Бойовики не очікували, що наші хлопці будуть відкривати вогонь. Розраховували, що українські військові відступлять і віддадуть їм аеропорт. А так не сталось,
– згадує військова кореспондентка Ірина Вовк.

У цьому бою проросійські сили зазнали великих втрат. Відчувши перевагу українських військових, вони завантажилися в машини й відступили до Донецька.

Після бою загиблих і поранених бойовики вивозили кількома КамАЗами. Тоді у Донецьку активно працювали наші партизани. У тому числі, вони вступали у загони до сепарів. Коли КамАЗи з пораненими бойовиками виїжджали, наші партизани підняли гвалт, що їдуть бійці “Правого сектору”, по машинах відкрили вогонь з гранатометыв. Так бойовики добили своїх же,
– каже Вовк.

Проросійські сили у цьому бою втратили близько 50 чоловік.

Бої за аеропорт
Після цього штурму ситуація навколо аеропорту залишалася умовно спокійною аж до підписання Мінських угод у вересні 2014 року.

Після укладення цих домовленостей, сепаратисти атакували аеропорт. Як тоді пояснив речник ДУК “Правого сектора” Андрій Шараскін, аеропорт та його околиці могли стати плацдармом для подальшого наступу з боку сепаратистів.

Відтоді бої за аеропорт ставали усе більш запеклими. З кожним новим невдалим штурмом бойовиків аеропорт отримував не лише стратегічне, а й символічне значення. Для українців він був свідченням героїзму її захисників, а для проросійських бойовиків це був подразник, який треба було усунути.