Андрій Астапович працював старшим слідчим СК Партизанського району Мінська. 16 серпня він звільнився, не бажаючи “брати участь в приховуванні злочинів” і виконувати “злочинні накази”.
Після цього він втік з Білорусі, побував в руках ФСБ, ховався в лісі і нарешті потрапив на територію ЄС. В інтерв’ю Свабодзе він розповів про звільнення зі Слідчого комітету, пригоди після звільнення і “важкий вибір” співробітників правоохоронних органів.
Ось про що говорить чоловік.
Якщо ти присутній при цьому, коли присутні “постраждалі”, коли все при тобі, коли ти бачиш реакцію людей, то це сильно по тобі б’є. Я був незгодний, зафіксував все так, як було, і зібрав відповідний матеріал.
Доля цього матеріалу мені невідома. Я доповів про все начальству, але нормальної відповіді не було.
Я пропонував порушити кримінальну справу про тортури 16-річного хлопця, якому сунули дубину в рот і поламали щелепу. І не тільки я. Але цього не дозволили зробити.
Я поїхав в консульство Латвії в Пскові, але отримання візи затягнулося на три дні. Протягом цих днів мене і затримали російські служби.
Вже пізніше я дізнався, що стосовно мого затримання йшов прямий контакт між КДБ і ФСБ. Не було ніяких офіційних документів, вони просто зідзвонювалися. Мене вивезли з Росії в Білорусь, в чорних окулярах з тканиною, щоб я нічого не бачив, з наручниками і 32-кілограмовою гирею.
Думки були різні, навіть що кинуть з цієї гирею в річку. На території Білорусі вони мене висадили і почекали, поки я зв’яжуся з друзями і повідомлю, що мене звільнили. Як тільки я це зробив, то з’явився бусик вже з нашого боку, мабуть, з нашими службами.
Я почав тікати в ліс. Як пізніше мені вдалося дізнатися, це були співробітники КДБ. У них не було ні собак, ні тепловізорів. Були такі моменти, що вони проходили неподалік від мене, коли я заліг. Але мені вдалося втекти. Я був в джинсах, сорочці і кросівках. На плечах була сумка. Телефони я викинув.
П’ять днів ночував у лісі. Виходив іноді до поселень. Спав під ялинкою, а ще погода зіпсувалася, був дощ. Я пройшов близько 70 км по лісі, заблукав, ходив по болоту, і в кінці пішла інфекція на лівій нозі. Пішла внутрішня кровотеча.
До того, як потрапити до Польщі, я побував в декількох країнах. В Європі я ніколи раніше не був, не дозволяла фінансова ситуація. Перші кілька днів я ночував на вокзалах. Все не так просто, ніхто тебе тут не шукає і не намагається вербувати або ще щось. Це повна нісенітниця. Подав документи на політичний притулок.
У Варшаві допоміг Білоруський центр солідарності. Це просто місцеві білоруси, які допомагають з формальностями, з мовними школами, підказують щось. Допоміг By_Sol, виплатив обіцяну фінансову підтримку.
Я свій вибір зробив, нехай тепер силовики роблять свій. Звинувачувати когось я не хочу. Не можна всіх людей стригти всіх під одну гребінку. У кожного свій мозок і своя життєва ситуація. Знайти одну причину нереально. Хтось дійсно підтримує владу, хтось вважає, що за всім стоять інші держави, хтось хоче об’єднатися з Росією, у когось на іншого компромат, хтось просто боїться.
Якщо зміниться влада, то тих, хто брав участь у всьому безпосередньо, їх будуть шукати. Важливо розуміти, що таких в органах не більшість. Якщо вони думають, що їх не можна буде знайти, то нехай згадають історію Ізраїлю, як він діяв щодо німців після війни. Вони знаходять злочинців через 40 і 60 років і по-своєму роблять правосуддя.
Рано чи пізно влада зміниться і буде створений спеціальний відділ, який буде розслідувати всі нюанси. Мене вчили, що правду не можна приховати. Рано чи пізно вона вийде.