Відважний захисник України, Володимир Федчик, пішов на війну, де трагічно загинув 5 квітня 2024 року під час виконання бойового завдання в Донецькій області через ворожий авіаудар.

Це дуже важка втрата не лише для рідних, а й для колег Володимира та всієї України. Цього відважного воїна пам’ятає і колишній Головком Валерій Залужний. Більше того, нинішній посол урочисто вручав нагороди загиблому воїну за чудову службу.

Володимир був найстаршим із чотирьох дітей у сім’ї. Із юних літ він обожнював фотографувати світ довкола – пейзажі, своїх рідних, — пише газета Полісся.

Збереглося безліч знімків, закадрованих на плівку його руками, але мінімум тих, на яких є його обличчя. Він не любив потрапляти на світлини. Не любив і хвалитися своїми здобутками. Не розповідав рідним про війну та навіть свою службу в армії. Не обговорював когось і не хотів бути об’єктом чийогось обговорення.

Тож і не дивно, що до останнього не знали, що у Збройних силах він користувався неабияким авторитетом та за рік служби був тричі нагороджений за відданість державі, доблесть і відвагу. Одна із відзнак – Почесний нагрудний знак «Золотий хрест» від Головнокомандувача ЗСУ, якого вручають в особливих випадках за сумлінне виконання обов’язків, розумну ініціативу в бою, значний особистий внесок у боротьбі з окупантом.

Володимир Федчик пішов до війська в січні 2023-го. За цей час був у кількох підрозділах, брав участь переважно у штурмових діях на Харківщині та Донеччині. Торік у грудні отримав у бою поранення, після кількатижневого лікування і реабілітації повернувся на фронт. Опанував навики кулеметника. Останнім часом перебував у рядах 115-ої окремої механізованої бригади у Донецькій області. Там цієї весни, 5 квітня, захищаючи свою країну, він і загинув.

«Війна – це війна. Там зло! Там гинуть люди. Усіх жаль. Але як шкода дітей! Скільки молоді там полягло, скільки отримали інвалідність… Якщо Бог має когось передчасно забрати, то хай візьме краще мене. Бо у мене є тільки я і мама. А у брата ще є діти й дружина, є для кого жити», – казав Володимир, переживаючи за долю брата і оплакуючи геть юних побратимів.