Раніше шахраїв садили. Зараз, кажуть оперативники, факт шахрайства важко довести, тому стаття 190 Карного кодексу України фактично не працює. Тим часом груп, які, наприклад, відбирають в українців житло, стає дедалі більше. Необачні власники можуть не лише втратити квартиру чи будинок, а й потрапити у сучасне рабство, пише Слідство.Інфо.

Багатоповерхівка в Харкові. Чоловік намагається вибити двері квартири. З-за дверей чути жіночий голос:

– Помогите! Мошенники! Милиция!

Хто цей чоловік? Навіщо він ламає двері? Чому поряд стоять міліціонери? Що вони там роблять?

«Такого беспредела по применению физического насилия к гражданам я давно не встречал. Это начиная от силового воздействия на самих потерпевших и заканчивая ударами под камеру сотрудниками, которые в нижней части – штаны с лампасами, в верхней части в гражданской одежде. Представляются Иванами Ивановичами Ивановыми и действуют как настоящие бандиты», – каже адвокат Анатолій Тарасенко.

 

Про причини того, що відбувається, розповідає Лариса Котова, яка була по інший бік дверей.

– История началась в 2011 году, когда я под договор купли-продажи заняла у Бозорова Романа Асатуловича деньги. Он давал мне деньги частями, и под первую часть денег он попросил меня написать расписку на имя Дорош Ангелины Евгеньевны – на третье лицо. И потом при подписании договора купли-продажи якобы эта расписка была уничтожена.

У 2013-му, каже жінка, вона отримала заочне рішення суду, згідно з яким її квартира стала власністю Романа Бозорова. Його дружина Ангеліна Дорош через суд вимагала стягнути з Котової ще 135 тисяч гривень. Тобто, подружжя хотіло і борг повернути, і квартиру забрати. А ще 20 тисяч Котова повинна була віддати своїм благодійникам за те, що здавала власну квартиру в оренду, чим нібито завдала їм матеріальної шкоди. А щоб жінка не могла отримувати судові повістки, вони вимагали від пошти не видавати їй кореспонденцію. Лариса не здається і зараз відстоює свої законні права в суді.

Та вона – не єдина жертва подружжя. Олександр Селащенко каже, що Бозоров і Дорош відібрали в нього будинок.

– Сделал он займ на 50 тысяч долларов, куда включил свой интерес. Я продолжаю строить этот дом и через время уже в 2009 году он мне говорит, чтобы я оттуда выселялся. И что больше чем 30 тысяч долларов я не получу. Я обратился к адвокату, сделали запрос в БТИ. Оказалось, что документы уже не на мне, а вес оформлены на его жену – на Дорош. После чего меня выселили. Я снимаю квартиру и живу.

У Харкові так званий «віджим» квартир – поширений бізнес, яким займаються досвідчені групи шахраїв. Як правило, їхніми жертвами стають люди, які представляють соціальне дно і яким потім ніхто не вірить. Людині пропонують гроші, які мають їй допомогти. Але робиться це так, що повернути борг уже неможливо. Навпаки, через нього ви втрачаєте все, що маєте. Технологію продумано до найменших дрібниць. Іноді жертві, яку беруть в оборот, достатньо поїхати кудись на кілька тижнів. Вдома на неї чекає велика несподіванка.

 

«Я отсутствовал в городе Харькове, был на заработках, – розповідає Володимир Негрей. – Приехал – уже все продано. И в квартиру попасть я не мог уже никак».

– Вот пожалуйста – здесь я жил. Почти что год.

– А двери?

– Нет, двери тут совсем другие были, это не наши двери. Это уже поменянные двери. Я не знаю, что там. Никто не пускает, ничего. Тут моя комната была. Все.

За словами Володимира, у квартирі лишилися всі його документи. Та насправді йому пощастило, бо, втративши житло, він залишився на волі. Від історій інших жертв шахраїв кров стигне в жилах.

– Меня зовут Чибранов Андрей Геннадьевич, родился я в городе Харькове. Проживал – тоже всю жизнь прожил в городе Харькове. Проживал тоже Тракторостроителей 87, квартира 194.

Чому «проживав»? Андрій каже, що причиною стало знайомство з таким собі Ігорем Кунніковим. Той запропонував розрахуватися з боргами за комуналку – за умови переселення в село. Обіцяв фантастичні заробітки на свинях. Андрій каже, що не розумів, який то бізнес. А коли розібрався – пастка закрилася.

"Рассказывают, и всё сразу становится так хорошо и так понятно, что вообще всё кажется в шоколаде. А на самом деле потом всё выливается абсолютно по-другому", – каже Чібранов.

Колись велике село Чупахівка на Сумщині майже вимерло. Кілька переробних підприємств давно разібрали на цеглу, заробітків – нуль. Хіба що хтось попросить допомогти по господарству – за їжу, самогон або 30 гривень на день.

Інколи роботу дає Кунніков – у нього тут справді є власна свиноферма. Платить рідко. Тоді переселенці працюють за їжу або сигарети. 

Людей, що потрапили у Чупахівку, можна без перебільшення назвати сучасними рабами. Ось у цьому будинку жив Андрій. Ззовні його оббили залізом – щоб не розсипався. Штукатурити було б значно дорожче. У таких покинутих будівлях живе майже вся харківська діаспора Чупахівки – а це кілька десятків душ. І не дай боже захворіти – ані ліків, ані грошей на них немає. Вихід один – помирати. Андрієві поталанило – його розшукали дружина і теща, витягли назад до Харкова. 

Тетяна Іванівна Солонецька розповідає про знайомство з Ігорем Кунніковим свого сина Руслана. Той спершу пропонував допомогу. А потім вимагав прОдажу квартири і переїзду в Чупахівку.

– Квартиру продали, да, все, квартирой он занимался. 50 тысяч долларов там у нотариуса. Он сидел в коридорчике. Я вышла, он у меня схватил эти доллары, за пазуху засунул, отвез меня на квартиру там где-то недалеко. Тоже где-то на Студенческой. Чи возле Украины? Я не помню – темно было, в общем. И все. Денег я не видела.

А ще Тетяна Іванівна розповідає про свою дочку Лілію. Восени минулого року Лілія розповіла журналістам, як її переселили до Чупахівки. Наполягала, що продати квартиру її змусили правоохоронці. Казала, що працівники міліції тиснули на неї, називала конкретні прізвища. 

Тепер Лілія, яка викрила рабовласницьку ферму в Чупахівці, зникла і більше не виходить на зв’язок.

"Его тоже Руслан зовут, с кем Лиля сейчас живёт, – каже брат Лілії Руслан. – Говорят: не знают, где они. Не могут найти. Уже четыре дня не могут найти. Нету ни её, ни его".

Про можливу причетність до шахрайської схеми харківських правоохоронців згадують постійно. Зараз у Московському райвідділі порушили кримінальне провадження у справі про захоплення квартири, що належить Володимиру Негрею. Та потерпілий уже втрачає надію, що злочинців коли-небудь знайдуть і покарають. Він розповідає про свою розмову зі слідчим.

– Ну вот что он мне сказал: «Покамест это надо проверять. Не могу попасть в базу данных, чтобы проверить, на кого оформлено, ну и так далее, в этом же духе все. Мол, работаем там и все. Ну а сколько можно? С сентября месяца работать?

Важко сказати, що в цій справі потребує стільки роботи. Імена людей, яких підозрюють у шахрайстві, відомі. Це, приміром, наш знайомий Ігор Кунніков, на якого прямо вказує кілька потерпілих. Можливо, причина повільної роботи правоохоронців – той факт, що лідером групи жертви називають колишнього співробітника місцевого карного розшуку Михайла Безлєпкіна? Нам не вдалося видзвонити цих людей. Їхні телефони мовчать, але знаючі люди кажуть, що розшукати їх у Харкові цілком реально. При бажанні. А саме його, схоже, не спостерігається.  

«Уголовные дела – они вообще не расследуются. Очень тяжело, – каже Лариса Котова. – Все говорят – да-да-да, давайте вот разработаем схему, вот как вы видите как мы должны расследовать и все. А потом я получаю как бы по запросу – они мне вообще ничего не высылают – просто по запросу я узнаю, что эти уголовные производства были закрыты по три, по четыре месяца назад».

«Это система, известная как получение денег клиентом, а затем невозможность рассчитаться с кредитором. За что кредитор забирает все, что у человека есть. При помощи правоохранительных органов», – підтверджує адвокат Анатолій Тарасенко.

Про необхідність вирішувати проблему, яка вже стала масовою, заговорила й влада.

«Милиционеры фальсифицируют документы. То есть, мне присылают ответ, что всё класс, всё сделали, а гражданке отвечают, что ничего не сделали и делать не будем», – розповідає депутат Харківської обласної ради Олександр Давтян.

Ми досі чекаємо на відповідь Харківської міліції, яка обіцяла розповісти нам про свою боротьбу з шахрайською схемою. І про те, чи причетні до неї правоохоронці – колишні та нинішні. Лариса Котова сподівається, що суд допоможе їй домогтися справедливості, каже її адвокат.

Та повернути квартиру чи будинок – це одне, а от як повернути життя людям, яких перетворили фактично на рабів – питання вже не тільки до правоохоронців, а й до всього суспільства.

/Слідство.Інфо з Харкова