Міністр закордонних справ Дмитро Кулеба, коментуючи бажання президента Франції Емманюеля Макрона залишати відкритими канали зв’язку з Володимиром Путіним, заявив, що найкращий спосіб вести з ним переговори – це на полі бою. Про це він сказав в інтерв’ю Le Journal du dimanche.
«Президент Макрон має право вирішувати, з ким говорити. Однак досвід нам показав, що найкраще місце для обговорень із Путіним – це поле бою», – наголосив глава МЗС України.
«Путіну ви завжди можете телефонувати, це не принесе результатів. Це не має сенсу, бо він – брехун, і я гадаю, що Емманюель Макрон це знаэ. Я пам’ятаю надзвичайні зусилля, які він здійснив перед війною, щоб запобігти конфлікту. Не спрацювало. Нічого не вказує, що Путін відтоді змінив свою думку чи готовий до переговорів», – додав він.
Водночас Дмитро Кулеба погоджується з твердженням французького президента про те, що «в правильний час» Україна може з Росією укласти мир шляхом переговорів.
«Будь-яка війна завершується дипломатією. Ще належить побачити, за яких умов ми підійдемо до цього моменту. В особі переможця? Чи переможеного? Ось що має значення. Ми хочемо сидіти за столом переговорів у становищі переможця. А це вирішується на полі бою», – сказав він.
Сам очільник Франції після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну неодноразово заявляв, що хоче продовжувати діалог із російським диктатором Володимиром Путіним. Сьогодні у них теж відбулася чергова телефонна розмова. Політичний оглядач Дмитро Тузов висловив виданню НВ переконання, щов риториці президента Франції стосовно вторгнення Росії в Україну — спроба всіх помирити.
І це було би благородно, якби йшлося про дитячу сварку за іграшку, яку не поділили. Пане президенте, я не хочу вас засмучувати, але у нас все значно серйозніше. Нас просто намагаються вбити. А Україну — знищити. Це доволі специфічний прояв «братерства». Це саме Путін і його оточення говорять про українців, як про «братський народ». Вони, щоправда плутаються — говорять то про «братній народ», то про відсутність цього народу, оскільки «росіяни й українці – це одне і те ж». При цьому існує певна закономірність.
Чим більше в Кремлі говорять про братерство між росіянами і українцями, тим більше бомб, артснарядів, крилатих і балістичних ракет прилітає на голови українців. І, як ви розумієте, всі ці кілотони вибухівки не вибирають, кого вони вбивають — вагітних жінок, немовлят, літніх людей. Прояви своєї братньої любові росіяни й не приховують. Під час переговорів в Туреччині між українською й російською делегаціями, саме коли Сергєй Лавров розповідав світові, що «Росія на Україну» не нападала, росіяни розбомбили пологовий будинок потужними авіабомбами. І таких прикладів, на жаль, багато.
Тривожно, що президент Франції зробив свою заяву вже після оприлюднених фактів з ознаками геноциду проти українців у передмісті Києва — в Ірпені, Бучі, Гостомелі, Бородянці й інших населених пунктах. Так, я знаю про поширювану росіянами версію про те, що це українці самі знищують свої лікарні, пологові будинки, театри, нафтобази, склади з продовольством й інші об’єкти інфраструктури. Самі ж обстрілюють свої міста і знищують житлові квартали, вбивають своїх людей і закопують їх у ями. Нічого дивного — так працює медійна армія Путіна під командуванням таких персонажів, як Владімір Соловьєв, Дмітрій Кісільов, Маргаріта Сімоньян, Ольга Скабєєва й інші.
Але ця дезінформаційна війна росіян проти здорового глузду спрацьовує. Й не лише прем’єр Угорщини Орбан вимагає доказів того, що воєнні злочини в Україні скоїли саме російські військові, елітні загони кадирівців, представники ФСБ і Росгвардії. Тобто, вся ця озброєна орда зайняла українські міста, погостювала в них, попила чаю і чемно вийшла звідти? І навіть деякі політики не вбачають причинно-наслідкових зв’язків між цими подіями. Адже, навіть при всіх сумнівах — якби не було російського вторгнення, не було б і руйнувань інфраструктури і вбивств людей.
Поширення наративу про те, що «українці і росіяни — два братніх народи», які просто чомусь посварилися, може спрацювати димовою завісою для вбивства українців і знищення України, як держави. Тому що подібні історії переводять фокус з об’єктивного факту: кривавого вторгнення Росії в Україну, масштабної війни в Європі, в результаті якої путінський режим зносить з лиця землі цілі міста разом з тими, хто в них жив, на майже побутові мотиви стосунків між братами. Адже, зазвичай, ніхто не втручається в сімейні скандали.
