Днями міністр внутрішніх справ Арсен Аваков повідомив про те, що Інтерпол, нарешті, оголосив Віктора Януковича в розшук. Це сталося в січні 2015 року, хоча, за словами міністра, Україна звернулася до Інтерполу з цього приводу ще в березні 2014-го.
А. Аваков не повідомив і про те, яке саме силове відомство ініціювало подання на екс-президента України до Інтерполу – МВС, СБУ чи ГПУ. Що так само викликає питання.
Головний з яких – що конкретно стало причиною того, що Інтерпол так довго – майже 10 місяців – тягнув з рішенням. Замість належних за правилами цієї структури 10 календарних днів.
Міністр, який працює на платників податків, не вважає за потрібне віддавати їх в «кухню» силовиків.
Досі залишається таємницею, чому переважна більшість державних злочинців, що мають відношення до т. зв. «сім'ї» Януковича, були подані в розшук по лінії Інтерполу лише наприкінці 2014-на початку 2015-го року чи не були подані взагалі (наприклад, Микола Азаров, Артем Пшонка і т. д.).
Мотив його (і Генпрокурора Віталія Яреми) поведінки, можливо, пояснює журналіст Соня Кошкіна («Лівий берег») в одному зі своїх інтерв'ю:
«Для прикладу історія, яку озвучую вперше. Середина червня. Напередодні голосування за заміну Махніцького на Ярему я випадково дізнаюся, що Андрій Клюєв знятий з розшуку Генпрокуратурою.
Голосування призначили на четвер, а в середу ввечері Клюєва знімають з розшуку. Всі! Немає до нього жодних претензій! Наскільки я знаю, це коштувало чимало – кілька „лямів зелені“, ну да ладно. В той час я якраз збиралася летіти до Москви на зустріч з Олександром Януковичем, знову-таки для книги. Думала заодно і Клюєва спробувати записати.
Отже, в середу ввечері він знімається з розшуку, але публічно це ніяк не оголошується. У четвер вранці у Раді я підходжу до його брату Сергію з проханням про зустріч з Андрієм. Я, – кажу, – в Москву збираюся. „Так він у Києві!“ – весело відповідає Сергій. Що цікаво: „книжкову“ мета зустрічі з Андрієм Петровичем я йому сформулювати просто не встигла – він був упевнений, що вони все „порішали“, що випалив радісну для нього новина мені прямо в обличчя, не особливо замислюючись про наслідки.
У четвер, як і планувалося, Рада проголосувала за Ярему. Увечері того ж дня СБУ знову оголосила Андрія Клюєва в розшук – вже по своїй лінії».
Мова йде про державний злочин: хтось знімає з розшуку (або не подає в розшук) людей, причетних до розкрадання мільярдних активів і спробі державного перевороту з метою демонтажу государственнсти України, до організації масового вбивства людей.
Хто може бути цією людиною?
Національне бюро Інтерполу в Україні контролює МВС в особі міністра внутрішніх справ (Арсен Аваков). За його вказівкою в єдину базу даних Інтерполу вноситься подання на оголошення в розшук того чи іншого особи, обгрунтовано підозрюваного у злочині.
Технічно введення інформації про розшукуваного вводиться в робочу систему интерполовцев, офіційна назва якої – «Телекомунікаційна система – I-24/7» (цифри означають, що вона працює цілодобово сім днів у тиждень. За допомогою цієї системи працівники Нацбюро Інтерполу наповнюють інформацією банки даних, у т. ч. базу розшукуваних осіб – ASF.
У співробітників Нацбюро Інтерполу – індивідуальні ключі доступу (логін і пароль) до системи I-24/7. Завдяки їм видно, хто, коли і яку інформацію вносив в базу даних. Відбиток про коригування залишається у системі назавжди.
Міністр внутрішніх справ «підписує на Інтерпол» подання на осіб, стосовно яких порушено кримінальні справи по лінії МВС. І візує подання на розшук, що надійшли з Генпрокуратури (за підписом Генпрокурора (Віталій Ярема) та голови СБУ (Валентин Наливайченко).
Зняти з розшуку по лінії Інтерполу так само може міністр внутрішніх справ, генпрокурор і голова СБУ – кожен у своїй компетенції.
Але на подання про зняття з розшуку по лінії Інтерполу, подані головою СБУ і генпрокурором потрібна віза міністра внутрішніх справ.
У всякому разі, саме такий офіційний порядок був заведений з моменту відкриття Національного бюро Інтерполу в Україні. І навряд чи він змінився.
Насправді історія української штаб-квартири Інтерполу вже знала приклади маніпулювання вищими посадовими особами статусом «в розшуку». Харизматичний приклад – зняття з розшуку на кілька днів Ігоря Бакая (міністр – Юрій Луценко, голова Нацбюро Інтерполу – Кирило Куликов) – для залагодження казнокрадом особистих фінансових проблем у Швейцарії.
За часів Януковича Генпрокуратура заявляла про оголошення в розшук по лінії Інтерполу ряду впливових персон, але матеріали на корупціонерів чомусь не потрапляли в бази даних Генерального секретаріату Інтерполу, про що стало відомо ЗМІ.
Підкреслимо: в обхід законної процедури можливості непотрапляння, внесення чи вилучення інформації про міжнародному розшуку особи – не існує. Подача в розшук по лінії Інтерполу – суто технічна процедура, яка подала Україна – протягом 10 днів особа внесено в базу даних. Виключення складають лише політики, подання в розшук на яких спеціальна комісія Центрального бюро Інтерполу розглядає індивідуально, з ретельним вивченням представленої доказової бази.
Відмову в оголошенні в розшук Інтерпол може дати тільки у двох випадках:
– подання на розшук політично мотивоване, тобто є переслідуванням з політичних мотивів, що недопустимо;
– подання на розшук не має під собою аргументованої мотивації, тобто мова йде про неякісно підготовлений обвинуваченні.
Повернемося до реалій України.
Отже, загальновідомий факт, що Віктор Янукович, а так само кілька десятків осіб з його найближчого оточення, тривалий час не оголошувалися в міжнародний розшук по лінії Інтерполу. Тривалість цього періоду виходить за всі розумні терміни слідства. Масовість неподачі в міжнародний розшук чиновників і відвертих бандитів – подільників Януковича також дозволяє говорити про ймовірні саботажі Закону вищими посадовими особами держави.
Відомий так само один, принаймні, випадок, коли особа, яка була оголошена в міжнародний розшук, неправомірно було з розшуку знято, – Андрій Клюєв.
Фактично, "компанія" Януковича і він сам потрапили у міжнародний розшук початку січня 2015 року – коли розгорівся публічний скандал навколо цієї брудної історії.
Хто міг саботувати оголошення в розшук видних державних злочинців – корупціонерів, розкрадачів, бандитів і вбивць?
Генпрокурор, міністр внутрішніх справ і голова СБУ, подаючи в Центральну штаб-квартиру Інтерполу необгрунтовані подання на осіб – у що повірити неможливо. По-перше, на кожному фігуранта кримінальних справ гріхів – «вагон і маленький візок». По-друге, жоден з керівників силових відомств не доручить розслідування справ особливої важливості дилетантам – собі ж дорожче.
Значить, хтось із перелічених керівників силових відомств країни свідомо затягував оголошення в розшук «гвардії Януковича». Хто в цьому винен – встановити неважко. Досить зажадати «розпис» того, ким (конкретний співробітник Національного бюро Інтерполу), за поданням акого силового відомства (МВС, ГПУ, СБУ), коли (дата) і хто саме з фігурантів резонансних кримінальних справ (Пшонки, Януковичі, Захарченко і т. д.) був оголошений в розшук.
А так само ким (конкретний співробітник Національного бюро Інтерполу), за поданням акого силового відомства (МВС, ГПУ, СБУ), коли (дата і на який термін) і хто саме з фігурантів резонансних кримінальних справ (Пшонки, Януковичі, Захарченко і т. д.) знімався з розшуку Інтерполу.
На підставі цих даних можна отримати вичерпну відповідь, хто персонально несе відповідальність за те, що злочинці отримали карт-бланш у вигляді свободи до приховування слідів своєї злочинної діяльності. А так само на вільне розпорядження мільярдним – в доларовому обчисленні – вкраденими активами.
При будь-яких розкладах вина на те, що злочинці майже 10 місяців могли розгулювати по всьому світу і вільно розпоряджатися активами в Україні, лежить, як мінімум, на двох посадових осіб – генпрокурора Віталія Яреми і міністра внутрішніх справ Арсена Авакова. Перший очевидно не проявив принциповість і належної активності в цьому питанні. Без відома другого все це неподобство – посадовий злочин – не могло творитися настільки цинічно і зухвало довго.
Так само ймовірно, що свобода/несвобода ряду стовпів режиму Януковича – рішення Президента України Петра Порошенка. Який, давши свободу відвертим виродкам, вирішував якісь політичні завдання (торг з тим же Путіним) або свої особисті – такі «подарунки» багатющим кримінальним України могли принести величезні фінансові дивіденди.
Найгірший сценарій, якщо раптом виявиться, що волокитили з подачею в міжнародний розшук посадові особи, які працюють на спецслужби РФ. Чому ні? Система МВС України, з якої вийшов той же генерал Віталій Ярема, була розсадником агентури ФСБ РФ і ГРУ задовго до того, як Ярема став капітаном.
Більше того: УБОЗ МВС навіть став базою для формування «бригад смерті» начебто «банди Гончарова» (Київ) або «банди Бухгалтера» (Одеса), або того ж «Оплоту» (Харків). А сьогодні не тільки автор цих рядків бачить, що навіть при казнокраде Януковича корупціонерів було посаджено на два порядки більше, ніж при генпрокурорі Яремі. І це факт. Так що думати про Ярему при таких розкладах?
Ще Геннадій Москаль з генеральської прямотою точно сформулював:
«Якщо в базі Інтерполу значущих персон немає, значить, інформацію про них туди не посилали. Просто дурять».
Справи про людей говорять більше, ніж слова, ними вимовлені. Чого варті слова Авакова, Яреми, Порошенко, якщо фактично ВСІ ключові злочинці режиму Януковича – на волі, голова донецької ОПГ «Люкс» Рінат Ахметов заправляє з Києва, а до Віктора Медведчука навіть питань немає?
Гірка правда полягає в тому, що на багатьох вищих посадах у державі, як і при Януковичі, сьогодні знаходяться безпринципні, аморальні, жадібні люди, для яких Україна – лише ареал наживи, а народ України – джерело для збагачення.
Ці люди будуть довго розповідати нам про труднощі війни, порожній бюджет, гарцювати в вишиванках і позувати на тлі бійців АТО. Заповнюючи вакуум своїх справ на благо України та її народу балаканиною і маскарадом. Як довго вони зможуть безкарно словоблудить – залежить тільки від нас самих.