Історія цих львівських дітей три роки тому вразила всю Україну. Майже у центрі Львова соціальні служби виявили двох хлопчиків, запущених батьками до жаху. Вони не ходили, не розмовляли, самостійно не їли. Їх тоді нарекли львівськими мауглі. Але зараз Любчика та Юрчика не впізнати. Вони роблять феноменальні успіхи, яким дивуються навіть фахівці. Діти навчилися самостійно їсти, починають говорити, а молодший уже впевнено ходить. Та головне ― діти більше не бояться дорослих і почали усміхатися.
«Дуже великий прогрес за тих два роки, що він в нас інтернаті. Чесно кажучи, ми самі не сподівалися. Він не ходив, він не стояв. Він ходить. Спочатку тримався за руку. Потім потрохи сам ступав. А зараз вже без проблем бігає, підстрибує. Він не їв, тільки зі соски, він погано спав. Він кричав таким диким голосом. Зараз він набагато спокійніший. Самостійно їсть ложкою. Кусає, жує, бо колись ми мусіли йому розмочувати печиво в тарілочці і він так собі смоктав», ― розповідає вчитель-реабілітолог Роздільського дитячого будинку-інтернату Марія Стецька, передає Корупція.Інфо.
Щоправда на свої дев'ять років хлопчик ще не виглядає. Максимум на шість. Але він дуже компанійський і любить гостей. У старшого брата прогрес менший. Любчику вже 18, хоча виглядає він на 9-10. Але найголовніше, кажуть вихователі, з його обличчя зник страх. Він вже не жахається дорослих і навіть всміхається.
У Любчика ДЦП. Він не ходить, але два місяці тому вже почав вставати. Тож в інтернаті сподіваються, що і цей хлопчик піде. А ще він починає розмовляти.
«Він зараз починає вигукувати щось. Можливо, ще навіть говорити буде. Наприклад, вчора були гості і сказали: «їдемо», а він так голосно і чітко: «поїхали», ― каже палатна санітарка Роздільського дитячого будинку-інтернату Наталія Люта.
Елементарні слова складає і Юрчик. Відколи тата позбавили батьківських прав, а маму відправили на лікування у психіатричну лікарню, діти живуть в інтернаті у Старому Роздолі. Та батьки час до часу навідуються.
«От минулого тижня була мама, але вони на маму не реагують взагалі. Вони навіть не хочуть з мамою бути. Вони нас знають і з нами хочуть бути. А мама ― то для них людина, яка прийшла на територію будинку. 5 хвилин з нею побудуть і кричать, щоби ми їх забрали», ― каже Марія Стецька.