Російська армія після повномасштабного вторгнення в Україну славиться не великими успіхами, а масштабними втратами на полі бою.
При чому вище військове командування максимально толерує таку тактику ведення війни. Кремлівський диктатор після року повномасштабної війни використав практично всі свої військові можливості, окрім ядерної та хімічної зброї. Тож Путіну та його поплічникам не залишається нічого, окрім як триматися обраної та заздалегідь помилкової політики.
Про це 24 Каналу розповіли джерела в українських спецслужбах.
Коли у “великій та переможній” війні успіхи складаються зі взяття будинку в якомусь дуже маленькому селі, а професійна та контрактна армія зазнала величезних втрат від “слабкої” України, доводиться лише по-орвеллівськи розповідати, як все йде за планом, а також показово ігнорувати багатотисячні втрати та економічний колапс.
Саме у контексті намагань робити вигляд, що нічого поганого не сталося, Путін в середині лютого й нагородив низку паркетних генералів присвоєнням чергових звань.
Серед тих, хто отримав зірки генерал-полковника та генерал-майора відповідно були добре знайомі українцям та росіянам Рустам Мурадов та Сухраб Ахмедов.
Першому діячу на початку повномасштабного вторгнення довірили керувати угрупованням військ “Схід”, а другий у цей час очолював берегові війська 155 бригади морської піхоти Тихоокеанського флоту.
За майже рік великої війни обидва воєначальники, діючи у зв’язці, зуміли відправити на смерть еліту російських військ цілих три рази, за що здобули серед окупантів славу генералів смерті.
Втім, судячи з усього, саме за це їх у Кремлі й цінують. Адже за подібні досягнення російське керівництво нагородило давніх друзів Шойгу підвищеннями, званнями та преміями.
Генерал Мурадов та його поплічник Ахмедов стали широко відомими серед жителів Росії завдяки першому штурму на вугледарському напрямку восени 2022 року. Тоді “геніальним” воєначальникам вдалося лише за один день відправити на смерть майже весь склад 155-ї бригади, після чого на болотах почалося шалене виття із закликами розстріляти обох керівників провальної операції.
Втім, провальний наступ на Павлівку був зовсім не першим провалом фанерних командувачів за час повномасштабної війни. Окупанти з групи “Схід” та тихоокеанські морпіхи брали участь у шаленому “кидку Мангуста” на Київ, після чого лише 40% особового складу змогли ледве занести ноги у Білорусь. При чому для деяких окупантів ця фраза звучала зовсім не у переносному значенні.
Однак за величезні втрати та нульове виконання завдання всіма підрозділами ані Мурадова, ані Ахмедова у Кремлі не покарали. Генерали, яким благоволив сам Шойгу, залишилися на посадах під чесне слово “от наступного разу точно будемо повоювати як треба”. І це вони яскраво продемонстрували під Павлівкою.
Пізніше Мурадов та Ахмедов знову погнали своїх підлеглих у бій в один кінець. Тільки от цього разу всі накопичені під Вугледаром підрозділи були знищені за кілька днів разом із величезною кількістю техніки.
Чергові багатотисячні втрати буквально на рівному місці заради звітів про перемоги лише вкотре доказали, що російським командирам наплювати на своїх солдатів. І Путін та Шойгу підтвердили це, надавши Мударову та Ахмедову чергові звання.
Цим вчинком російський диктатор вкотре надіслав своєму народу доказ, що втрати десятків чи сотень тисяч росіян є для нього цілком прийнятними, а воєнних злочинців, чиї дії призвели до відправки купи трун по всіх містах та селах Росії, будуть лише нагороджувати та заохочувати.
У розумінні божевільного царя війна – це мир, а втрати – це перемоги.
Все це дає розуміння, що Росія за 23 роки ніяким чином не змінилася – жителі глибинок помирають під командуванням, яке отримує за десятки тисяч смертей нові погони, а тисячі жінок з натянутою посмішкою радіють подарункам від влади за померлих синів.