Інтернет Асоціація України написали звернення до ВРУ щодо скандального закону про медіа

Інтернет Асоціація України (далі – ІнАУ), яка об’єднує понад 220 підприємств галузі інформаційно-комунікаційних технологій,  звертається до депутатів з наступним.

27 грудня 2019 року у Верховній Раді України за № 2693 зареєстровано проект Закону про медіа (далі – проект Закону), ініціаторами якого є народні депутати України Ткаченко О.В., Потураєв М.Р., Кравчук Є.М. та інші.

Як зазначено у Пояснювальній записці, проект Закону розроблений з метою створення єдиної, впорядкованої та взаємоузгодженої системи правових норм, спрямованих на регулювання правовідносин у сфері медіа, виконання Україною зобов’язань перед європейськими партнерами та імплементація норм європейського законодавства у національне законодавство України тощо. Крім того, зазначено, що реалізація законопроекту передбачає внесення змін, зокрема, до Закону України «Про телекомунікації».

ІнАУ, здійснивши аналіз положень законопроекту, надає зауваження та пропозиції, які просимо врахувати вашим комітетом при ухваленні висновку.

1. З аналізу визначення термінів «медіа (засіб масової інформації)» та «онлайн-медіа», наданих у законопроекті, можна зробити висновок, що ініціатори законопроекту пропонують визнавати операторів, провайдерів телекомунікацій (з визначення цих термінів, даних у Законі України «Про телекомунікації»), які надають послуги доступу до Інтернету, засобами масової інформації та суб’єктами у сфері медіа, а, відтак, їх діяльність, підлягатиме регулюванню цим законом:

онлайн-медіа – медіа (*(засіб масової інформації) – засіб поширення масової інформації у будь-якій формі, яке періодично чи регулярно виходить в світ під постійною назвою в якості індивідуалізуючої ознаки*), що поширює інформацію у текстовій, аудіо, візуальній чи іншій формі у електронному (цифровому) вигляді за допомогою мережі Інтернет, у тому числі з використанням програмного забезпечення та пристроїв для інтерактивних масових комунікацій, крім аудіовізуальних медіа;

Вважаємо такі пропозиції у законопроекті не точними та не правильними, оскільки, на сьогодні, діяльність операторів, провайдерів телекомунікацій, які надають послуги доступу до мережі Інтернет регулюється виключно Законом України «Про телекомунікації», а національним регулятором у сфері телекомунікацій є НКРЗІ, а не Національна Рада з питань телебачення і радіомовлення (збереження такої системи закладено і в проекті закону про електронні комунікації, текст якого наразі опрацьовується в Комітеті Верховної Ради України з питань цифрової трансформації).

Якщо ініціатори законопроекту під терміном «онлайн-медіа» вважають «Інтернет-ЗМІ», то зазначене визначення та інші положення законопроекту необхідно ґрунтовно доопрацювати.

Додатково також звертаємо увагу на необхідності доопрацювати положення законопроекту, в т.ч. визначення термінів, відповідно до яких регулюванню Законом про медіа підлягатимуть виключно способи поширення ТБ (IPTV, OTT), відео на замовлення і платформ спільного доступу до інформації та суб’єкти, які надають такі послуги, а не послуги доступу до Інтернету, а також суб’єкти сфери телекомунікацій, які надають ці послуги.

2. Статтею 16 законопроекту пропонується встановити, що для цілей цього Закону суб’єктом у сфері онлайн-медіа вважається особа, що здійснює редакційний контроль щодо створення або добору, організації та поширення масової інформації у формі онлайн-медіа, крім суб’єктів, які визначені цим Законом як аудіовізуальні медіа.

З неточності формулювання положень цієї статті законопроекту, а також визначення терміну «редакційний контроль», даного у статті 1 законопроекту, може слідувати те, що усі оператори, провайдери телекомунікацій, які надають послуги доступу до Інтернету, є суб’єктами у сфері онлайн-медіа. Проте, основна діяльність таких суб’єктів господарювання, відповідно до Закону України «Про телекомунікації», це надання телекомунікаційних послуг.

З урахуванням наведеного, визначення терміну «онлайн-медіа», а також інші положення законопроекту, якими пропонується визнавати та регулювати діяльність суб’єктів у сфері онлайн-медіа, потребує суттєвого доопрацювання з метою недопущення того, щоб усі, без винятку, оператори, провайдери телекомунікацій, які надають послуги доступу до Інтернету, визнавались суб’єктами у сфері онлайн-медіа та підпали під дію та регулювання Законом про медіа.

3. Саме неточне визначення терміну «онлайн-медіа» має наслідком те, що окремими положеннями законопроекту, а саме частина сьома статті 97, частина п’ята статті 110, частина п’ята статті 112, на операторів, провайдерів телекомунікацій, які надають послуги доступу до Інтернету, пропонується покласти зобов’язання обмеження доступу до вебсайту, які не можуть бути виконані.

Зокрема, обмеження операторами, провайдерами телекомунікацій доступу абонентів до телекомунікаційних послуг без рішення суду не узгоджується з положеннями, закріпленими в Законі України «Про телекомунікації». Зокрема, статтею 6 Закону України «Про телекомунікації» встановлено, що одним із принципів діяльності у сфері телекомунікацій є доступ споживачів до загальнодоступних телекомунікаційних послуг, які необхідні їм для задоволення власних потреб, участі в політичному, економічному та громадському житті. А, частиною четвертою статті 40 Закону України «Про телекомунікації» визначено, що оператори, провайдери телекомунікацій не несуть відповідальності за зміст інформації, що передається їх мережами.

З аналогії у сфері захисту інтелектуальної власності статтею 248 Угоди про Асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (далі – Угода про Асоціацію), визначено, що держава не повинна покладати на інтернет-посередників ні загального зобов’язання здійснювати моніторинг інформації, яку вони передають або зберігають, ні загального зобов’язання активно шукати факти або обставини, які вказують на незаконну діяльність.

Таким чином, оператор, провайдер телекомунікацій не зобов’язаний здійснювати моніторинг даних, які передаються телекомунікаційними мережами, з використанням яких надаються телекомунікаційні послуги і не може обмежувати доступ абонентів до такої інформації на власний розсуд, тобто без рішення суду.

Крім цього, оператор, провайдер телекомунікацій, який надає послуги доступу до Інтернету, навіть з технічної сторони, не може коректно обмежити доступ до певної інформації чи вебсайту/ресурсу/сервісу, як це пропонується ініціаторами законопроекту. Такі дії, за наявності технічної можливості, можливо виконати лише власником (володільцем) вебсайту або реєстрантом відповідного доменного імені, за яким здійснюється доступ до вебсайту, або постачальником послуг хостингу (дата-центром).

Отже, із тексту законопроекту пропонуємо виключити частину сьому статті 97, частину п’яту статті 110, частину п’яту статті 112, як таку, що призведуть до порушення прав та законних інтересів операторів, провайдерів телекомунікацій, які надають послуги доступу до Інтернету.

4. Частиною другою статті 8 законопроекту запропоновано, що стратегія діяльності Національної ради розробляється на забезпечення основних повноважень Національної ради, визначених цим Законом, а також виходячи з положень міжнародних угод та державних програм у сфері інформаційної політики, медіа, культури та мистецтв, електронних комунікацій, в інших сферах суспільного життя, що мають вплив на сферу медіа.

Звертаємо увагу, що це положення законопроекту у запропонованій редакції суперечить положенням Угоди про Асоціацію та іншим Директивам ЄС у сфері електронних комунікацій, якими передбачається, що регулювання у сфері електронних комунікацій здійснює окремий незалежний національний регулятор у сфері електронних комунікацій.

Відтак, Стратегія діяльності Національної ради не може містити будь-яких положень, які можуть вливати на діяльність суб’єктів, які надають електронні комунікаційні послуги, зокрема, послуги доступу до Інтернету, а також, будь-яких положень, які визначатимуть регулювання діяльності таких суб’єктів з боку Національної ради.

5. Частиною третьою статті 22 законопроекту пропонується на провайдерів аудіовізуальних сервісів покласти зобов’язання вести облік кількості користувачів його медіа-сервісів із зазначенням сервісів, які надаються таким користувачам, щорічно надавати цю інформацію Національній раді через електронний кабінет.

Тут, і, в цілому, по тексту законопроекту застосовуються терміни «медіа-сервіс» та «сервіс». При цьому, ініціаторами у тексті законопроекту взагалі не надано визначення цих термінів.

Крім того, з тексту законопроекту, з Пояснювальної записки до законопроекту, не зрозуміла мета впровадження запропонованого обліку та звітності, порядок та процедура ведення таких достовірних даних провайдерами аудіовізуальних сервісів, а також використання Національною радою таких даних.

Отже, запропоноване положення, пропонуємо виключити із тексту законопроекту.

Крім того, вважаємо, що потребує ґрунтовного доопрацювання стаття 17 законопроекту, у якій ініціатори законопроекту намагаються надати загальне розуміння, хто саме є «провайдерами аудіовізуальних сервісів».

6. Окремі положення законопроекту, а саме, у статті 37 та інших, у яких наведено перелік обмежень щодо змісту інформації, поширення якої забороняється, потребують доопрацювання з метою чіткості їх формулювань. У законі не повинно бути положень, які можуть трактуватись представниками Національної ради суб’єктивно при вирішенні питання щодо притягнення суб’єктів господарювання до відповідальності та накладення штрафних санкцій. Наприклад, у тексті цієї статті законопроекту застосовуються такі нечіткі вирази «висловлювання, що розпалюють….ворожнечу», «пропаганда….». Тобто, необхідно визначити чіткі критерії обмежень щодо змісту інформації, поширення якої забороняється в державі.

7. У частинах четвертій та п’ятій статті 61 законопроекту запропоновано здійснювати реєстрацію 1) сервісів, що надаються з використанням послуг постачальника електронних комунікаційних послуг та 2) сервісів, що надаються через мережу Інтернет. При цьому, за таку реєстрацію, пропонується встановити збір у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб на день реєстрації.

Тобто, фактично, ініціатори законопроекту запропонували здійснювати окрему реєстрацію в Національній раді усіх операторів, провайдерів телекомунікацій, які надають телекомунікаційні послуги та, діяльність яких регулюється Законом України «Про телекомунікації», а також іншими нормативно-правовими актами у сфері телекомунікацій, а органом регулювання є національний регулятор у сфері телекомунікацій – НКРЗІ.

Проте, по-перше, такі запропоновані положення законопроекту не відповідають меті цього закону, зазначеній у преамбулі, а саме, забезпечення реалізації права на свободу вираження поглядів, права на отримання різнобічної, достовірної та оперативної інформації, на забезпечення плюралізму думок і вільного поширення інформації, на захист прав користувачів медіа-сервісів тощо, як про це зазначено у преамбулі законопроекту.

По-друге, фактично запропоновано суцільний облік та цензуру діяльності суб’єктів у сфері телекомунікацій, оскільки, ініціаторами законопроекту, у тексті законопроекту, не надано визначення терміну «сервіс».

8. Частиною п’ятою та шостою статті 85 законопроекту запропоновано, що нормативно-правові акти Національної ради (у тому числі регуляторні) не підлягають обов’язковій державній реєстрації та приймаються у порядку, визначеному цим Законом та проекти нормативно-правових актів Національної ради не потребують погодження з іншими державними органами, крім випадків, передбачених цим Законом.

При цьому, у Пояснювальній записці до законопроекту відсутні обґрунтування для впровадження таких новацій у порівнянні із положеннями у Законі України «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення».

Проте, таке запропоноване законопроектом положення суперечить Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» та статті 20 Закону України «Про Антимонопольний комітет України».

9. Положення частини другої статті 61 та статті 112 законопроекту суперечать одна одній. Зокрема, суб’єктам у сфері онлайн-медіа пропонується надати право самостійного прийняття рішення про реєстрацію. Разом з тим, у разі порушення добровільним реєстрантом строків внесення змін до Реєстру, такі дії визнаються порушенням у сфері онлайн-медіа.

Крім того, відповідно до частини третьої статті 112 до значних порушень у сфері онлайн-медіа запропоновано віднести поширення онлайн-медіа інформації з порушенням вимог статті 37 (Обмеження щодо змісту інформації) цього Закону, поширення за допомогою онлайн-медіа визначеної статтею 43 (Захист неповнолітніх) цього Закону інформації тощо.

Відповідно до визначення, даного у статті 1 Закону України «Про телекомунікації» Інтернет – це «всесвітня інформаційна система загального доступу, яка логічно зв’язана глобальним адресним простором та базується на Інтернет-протоколі, визначеному міжнародними стандартами». Відповідно до частини четвертої статті 40 Закону України «Про телекомунікації» оператори, провайдери телекомунікацій не несуть відповідальності за зміст інформації, що передається їх мережами. Оператор, провайдер телекомунікацій не впливає і не може впливати на зміст та характер будь-яких даних, що передаються в телекомунікаційних мережах, а, отже, не аналізує та не зобов’язаний аналізувати зміст інформації, яка транспортується телекомунікаційними мережами, а, отже, не відповідає за зміст такої інформації та не може нести відповідальність, якщо така інформація транспортується з використанням його телекомунікаційних мереж.

Отже, запропоновані у законопроекті положення, а саме у частинах третій (окремі положення) та п’ятій статті 112 законопроекту підлягають перегляду та виключенню.

10. Законопроектом запропоновано внести зміни і до окремих статей Закону України «Про телекомунікації» (далі – Закон), зокрема:

10.1. Змінами до статті 28 Закону пропонується, що особливості надання телекомунікаційних послуг, зокрема, для потреб телебачення і радіомовлення визначаються Законом України «Про медіа».

10.2. Доповненням до частини першої статті 39 Закону пропонується встановити операторам телекомунікацій додатковий обов’язок щодо недопущення під час надання послуг доступу до Інтернет, послуг передачі даних з використанням телекомунікаційних мереж дискримінації користувачів послуг (далі – по тексту).

Як вже зазначалось, оператори, провайдери телекомунікацій, які надають послуги доступу до Інтернету, фактично, здійснюють транспортування трафіку (сукупність інформаційних сигналів, що передаються за допомогою технічних засобів операторів, провайдерів телекомунікацій за визначений інтервал часу, включаючи інформаційні дані споживача та/або службову інформацію).

Отже, оператори, провайдери телекомунікацій ані з технічної, ані з юридичної точки зору не можуть оцінювати дані, які передаються телекомунікаційними мережами, які використовуються для надання телекомунікаційних послуг.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про телекомунікації» виключно національний регулятор у сфері телекомунікацій (НКРЗІ) визначає умови та правила здійснення діяльності у сфері телекомунікацій для операторів, провайдерів телекомунікацій, в т.ч. при наданні ними послуг доступу до Інтернету.

Таким чином, пропонуємо запропоновані ініціаторами законопроекту зміни до статті 28 та доповнення до частини першої статті 39 Закону виключити із тексту законопроекту.

Враховуючи вищенаведене, просимо, за результатом розгляду у вашому комітеті проекту Закону про медіа (№ 2693 від 27.12.2019), ініціаторами якого є народні депутати України Ткаченко О.В., Потураєв М.Р., Кравчук Є.М. та інші, прийняти висновок про повернення цього законопроекту суб’єктам законодавчої ініціативи на доопрацювання.

З повагою

Голова Правління Інтернет Асоціації України А. Пятніков