Верховний головнокомандувач Володимир Зеленський звільнив чергового топ-командира ЗСУ. І це не перше резонансне кадрове рішення за останній час
25 серпня президент України Володимир Зеленський своїми указами звільнив командувача ССО генерал-лейтенанта Ігоря Луньова і призначив на цю посаду генерал-майора Григорія Галагана.
Логіки у цьому кроці немає, адже Сили спеціальних операцій (ССО, військовий спецназ) – це відносно новий в Україні рід військ, який зараз проходить період становлення і активного розвитку, з чим генерал-лейтенант Луньов, який очолював ССО з моменту їх створення в січні 2016-го, справлявся на відмінно.
Під його керівництвом минулого літа перший підрозділ ССО ЗСУ пройшов сертифікацію і заступив на чергування в NRF (Сили швидкого реагування НАТО).
Більше того – лише 28 липня генерал-лейтенант Луньов повідомив, що наразі триває підготовка до сертифікації за стандартами НАТО вже другого такого підрозділу. І тут. Як грім серед ясного неба, – відставка. Здавалося б: для чого змінювати керівника, який знаходиться на своєму місці, має бажання працювати і дає якісний результат? Тобто, для чого ламати механізм, який відмінно працює?
Сам Зеленський пояснив свій крок тим, що в умовах перемир’я, яке нині триває, змінилися завдання Операції об’єднаних сил і, як наслідок, Сил спеціальних операцій.
“Буде більше провокацій від проросійських бойовиків, тож і командування, і особовий склад ССО мають більше працювати над їх недопущенням і превентивними заходами. Необхідне впровадження більш агресивних заходів протидії викликам, які постають, – адекватно реагувати на провокаційні дії з боку противника”, – наголосив він.
Виглядає все це так, ніби передовика виробництва (а ССО під керівництвом Луньова чи не найбільше з усіх родів військ просунулися у напрямку співпраці з НАТО) звільняють з роботи з формулюванням: “За незадовільні результати”.
І справа навіть не у тому, що замість кадрового спецназівця військами спеціального призначення тепер керуватиме кадровий СБУшник (нічого поганого, але профіль дещо інший). Справа у тому, що сама по собі така кадрова пертурбація – це якщо не крок назад, то у найкращому випадку – пробуксовка на місці.
Подейкують, що ініціатива звільнення найбільш орієнтованого на НАТО військового командира належить керівнику Офісу президента Андрію Єрмаку. І чомусь, у світлі останніх подій та тенденцій, це зовсім не дивує. Більше того – якщо це правда, то воно дуже гармонійно вписується у політику Єрмака під умовною назвою: “Не треба дражнити Росію”.
Але не генералом Луньовим єдиним. Можна навіть сказати, що не він перший, не він буде і останнім.
