Голова ради резервістів Сухопутних військ ЗСУ Іван Тимочко розповів в розмові з Апострофом, що в останні дні велика увага прикута до Авдіївки, яку ворог намагається взяти штурмом. Окупанти взялися за Авдіївку з новими силами, бо бояться того, що Збройні сили України зможуть з цього напрямку швидко зайти до Донецька.
За словами Тимочко, Авдіївка перебуває на лінії бойових дій. Зрозуміло, що ні Бахмутський, ні Вугледарський напрямки для росіян себе за великим рахунком не виправдали. Не виконали завдання, на які покладалися сподівання, щоб продемонструвати якісь невеличкі перемоги, показати це путіну та отримати певну його прихильність, а також виконати завдання по виходу на аміністративні кордони Донецької області – цього не відбулося на цих напрямках.
Росіяни переключили свою увагу на Авдіївку. Це один із напрямків, який зараз є загрозою для них, тому що це велике промислове і достатньо укріплене місто. Бої за Авдіївку тривали ще з 2014 року. У росіян викликає страх, що Авдіївка знаходиться на прямій дорозі до Донецька. За їхніми розрахунками, якщо ми будемо проводити там контрнаступ або будемо використовувати цей напрямок для наступу, то ми можемо дуже швидко зайти до Донецька. Тому вони намагаються вбити двох зайців: відтягнути або розпорошити наші сили на цьому напрямку і починають проводити певні контрнаступальні дії щодо наших військ, щоб ми не прорвалися на Донецьк.
Що стосується Бахмуту. Ситуація привертає увагу, але якщо враховувати заходи, які проводяться там, це вимагає певної інформаційної тиші. Сам факт того, що росіяни не змогли прорватися на Словʼянський напрямок, перейти річку Бахмутку, свідчить про те, що заходи проводяться і навіть в самому місті була підготовлена ешелонована лінія оборони. Попри всі спроби росіян повністю оточити або зайняти місто, на даному етапі уже казати про це не слід.
Наступальний потенціал росіян на Бахмутському напрямку знизився і зараз перебуває в стадії інертних дій. Якщо до цього врахувати, що там відбулося певне взаємопоборювання між найманцями “Вагнера” та регулярними військами, то добре, що це відбулося в найбільш непотрібний момент для росіян і найбільш підходящий для нас. Ми знаємо, що росіяни також скаржаться на снарядний голод. Це свідчення того, що провести нарощування сил або якісь різкі дії, якийсь прорив – на даному етапі вони не можуть.
Звичайно, вони будуть використовувати всі наявні сили та засоби, бо для них Бахмут давно перетворився з тактичного напрямку в політично-стратегічний. На Бахмутському напрямку вони сподівалися продемонструвати якусь перемогу та розраховували, що цей напрямок дасть їм можливість прорватися на Краматорськ, Словʼянськ, Дружківку і таким чином вийти максимально на адмінкордони Донецької області та паралельно створити для нас повторні загрози на Харківському напрямку. Слава Богу, їм цього не вдалося.
Можна говорити про те, що на даному етапі Бахмут не став політичним моментом для українців, хоча ворожа пропаганда намагалася нам навʼязати ідею недоцільності Бахмута як такого в обороні. Це вдалося нам подолати. Зараз очікуємо на вирівнювання ситуації. В подальшому великий розрахунок у нас покладається на контрнаступ, про який уже всі говорять. На даному етапі навіть прорахувати чіткі його напрямки поки що не треба і зарано.
Багато експертів вказують на те, що зброя в росії закінчується. І те, що вони знімають зі зберігання старі танки також про щось свідчить.
Більшість, що приходять з мобілізованих, той самий бойовий армійський резерв, свідчить про те, що не все так просто в тупому виконанні наказів російського командування. Росіянам зараз доводиться все більше і більше шукати компроміс між мобілізованими і тими задачами, які перед ними поставлені. Я маю на увазі російських офіцерів.
Якщо раніше можна було просто розстріляти, налякати або звинуватити в зраді батьківщині, і нічого офіцеру за це не буде, то тепер, враховуючи технології та наявність гаджетів у військових, вони намагаються це донести принаймні до свого, як вони вважають, доброго царя, путіна. Це смішно, бо ми розуміємо, що він і відправляє їх на цю загибель. Але з іншого боку це добре, бо ми розуміємо, що російське суспільство має пройти всі фази усвідомлення свого військового становища в росії, що вони не розглядаються як громадяни великої країни, а є просто розхідним матеріалом.
