Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний поділився історією військового капелана, який вкладає до рук воїна наймогутнішу зброю – віру.
Вона дає найціннішу втіху – надію. Діяльність капелана – не служба, а щире духовне служіння, здатне підтримати бійців у важку годину, розрадити, а часом навіть врятувати.
Священник храму Різдва Христового, що на Волині, Ігор Бігун на фронті з 2014 року. Тоді чимало його парафіян стали на захист держави від російської агресії. Поїхав на Схід і отець Ігор, адже духовна зброя, на його думку, не менш важлива у боротьбі за свободу і незалежність України.
У 2015 році приєднався до лав бійців 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого, де й досі проповідує слово Боже.
– Ми не обираємо маму ‒ це промисел Божий. Ми народжуємося у матері, яка є найкращою для нас. Так само не обираємо національність ‒ це є воля Божа, що ми народилися українцями, і все, що нам дає Всевишній, ми маємо розвивати, захищати і любити, – пояснює отець Ігор. – Отже, коли ворог прийшов на нашу землю, ми всі незалежно від професій, поглядів, уподобань об’єдналися, щоб захистити нашу матір Україну. На фронт пішли найкращі сини і доньки України. Для мене є великою честю проповідувати Слово Боже цим незламним, мужнім воїнам.
Подією, яка назавжди закарбується в пам’яті, отець Ігор називає звільнення Харківщини.
– Ми б’ємося за Україну так, немов це остання битва. Фактично так і є, – упевнений капелан. – Ми переможемо і зрештою після важких випробувань матимемо сильну і нездоланну державу.