Відомий український письменник в інтерв’ю 24tv.ua Юрій Винничук розповів про своє ставлення до політичних подій в Україні та зробив свої прогнози на майбутнє.
Які б книги Ви порадили читати українським політикам?
Я свого часу побував у політичному середовищі. І можу вам сказати, що вони читають. Перше – книга крилатих висловів, талмуди, які повидавали росіяни, і друге – збірники анекдотів. Більше вони нічого не читають. А їм це робити дуже потрібно. Зараз є безліч спеціальної літератури.
Давайте поговоримо про складніше, наприклад, про пропозицію екс-нардепа, нинішнього міністра екології Остапа Семерака щодо заборони російських книг. Як вважаєте, українці через це почнуть менше читати російською?
Тут ідеться про заборону видавництв, які публікують антиукраїнські видання. А ті, що друкують антиукраїнські видання – вони переважно не є масовим чтивом, а звичайним ширпотребом. Від цього не постраждає пересічний читач. Це цільова заборона. Я вважаю, що це добре і це зможе зупинити постачання пропаганди на територію нашої держави. Видавництва, які друкують книжки на зразок "Даниил Галицкий. Первый русский король", повинні бути покарані.
Яких сучасних російських письменників Ви б заборонили?
Більшість. Там є близько 20 письменників вартих уваги. Віктор Єрофєєв, наприклад, критик режиму Путіна.
Російський письменник Сергій Довлатов сам себе зробив літературним героєм. А Юрій Винничук – художній персонаж?
У мене є три книги, у яких якоюсь мірою я представив себе. Це "Діви ночі", "Весняні ігри в осінніх садах", "Груші в тісті". У них я описую себе і особисті пригоди.
У "Танго смерті" від Вас нічого немає?
Там швидше є мої риси. В одному з головних героїв. Це, як казав Флобер, що Мадам Боварі – це він. Тому я там присутній у багатьох, навіть жіночих образах.
Як Вам вдається вгадувати смаки своїх читачів?
Насправді я ніколи не думаю про це. Я пишу про те, що мені подобається. Я більше читач, ніж письменник, тому у мене завжди домінує думка мене як читача власного твору. Під час написання, мій текст ніколи не є обдуманим від початку до кінця, я орієнтуюсь тільки на найближчі двадцять сторінок, а потім мене чекають різні несподіванки. Мої герої живуть своїм життям. За цим цікаво навіть самому спостерігати.
Що можете сказати про нового міністра культури? Ви раді, що зняли з цієї посади Кириленка?
Я щасливий, що нарешті замінили цю людину. Але невідомо, що буде далі. Кириленко, як віце-прем’єр з гуманітарних питань буде вставляти палки в колеса панові Нищуку. І це велике свинство, тому що він колишній комсомольський работнік, який раптом вирішив, що може займатися культурою. Його розуміння культури – совкове і шароварницьке. Коли Нищук виконував обов’язки міністра, він зібрав дуже добру команду, а повернувся Кириленко – і всіх розігнав. За часи своєї роботи він нічого не створив, лише займався самопіаром. Можливо, брав уроки у свого колеги з РФ.
Я не бачу жодного українського політика, який би зміг замінити нинішнього президента і виграти вибори
Голова фонду демократичних ініціатив соціолог Ірина Бекешкіна наводить статистику про те, що у 2013 році лише 14% українців були оптимістами, зараз таких 23%. Проти всіх законів логіки, чому раптом люди почали бачити склянку наполовину повною, а не порожньою?
Українці все-таки поділяються на тих, хто волають: "зрада" і тих, хто вважають, що потрібно перечекати цей складний період. Я думаю, що на місці Порошенко ніхто б інший не впорався б з державним кермом. Можливо, Саакашвілі. Але я не бачу жодного українського політика, який би зміг замінити нинішнього президента і виграти вибори. Тому всі ці репліки на зразок дописів Олеся Донія у соцмережах досить абсурдні. Я запитав його: "А кого замість Порошенка він би поставив?" Він називає незрозумілі прізвища, які не наберуть навіть прохідної кількості голосів виборців. Тому це тільки популістські патякання. А нові вибори взагалі можуть обернутися катастрофою для всієї країни.
Я вважаю, що я міг би бути прекрасним президентом. Але за мене максимум проголосує п’ять тисяч.
Вас точно підтримають Ваші читачі
Ні. Мої читачі не ідіоти і вони не будуть голосувати за мене бодай тому, щоб не викинути свій голос в нікуди. Навіщо голосувати за непрохідного? Це смішно.
Президент раніше обіцяв боротися з олігархами, але як бачимо по призначенню нового уряду, він з ними домовляється.
Корупція прогнила до самого мозку кісток, викорінити її – надзавдання. Олігархи тримають в своїх руках половину країни і з ними теж доводиться бути обережними. Дехто нетерпляче вимагає посадити Коломойського. Але це не так просто, тому що за ними стоять величезні підприємства, на яких працює безліч людей. Взагалі у їхніх руках багато важелів, натискання на які, може спричинити катастрофу. Тому я не заздрю сьогоднішньому президенту. Є різні мудрі люди, до думок яких варто прислухатися. Мій давній товариш публіцист Микола Рябчук пише, що такого президента ми ще ніколи не мали і такого прем’єра, як Яценюк, теж.
Тобто Гройсман на цій посаді Вам не подобається?
Яценюк не був найгіршим
Я не скажу, що він поганий. Я не знаю який він. Просто думаю, що Яценюк не був найгіршим. Хоча його відставку повністю підтримую. Адже виявилось, що він пов'язаний з олігархами. А таким речам потрібно відразу відсікати щупальця. Гройсман зарекомендував себе добрим менеджером у Вінниці, можливо, він і тут себе проявить. Але наперед не можна нічого говорити.
Які шанси у нового уряду?
Принаймні рік точно проіснує. Тут вгадувати складно.
Юрій Луценко можливий кандидат на посаду генпрокурора. Ви підтримуєте таку кандидатуру?
Може і добре було б. Я гадаю, він не пов'язаний з усіма олігархічними кланами і зі старими прокурорськими зв’язками. І він може бути незалежним. А те, що він немає досвіду – ще краще. Адже будь-який прокурор – людина схоплена. Ця прокурорська мафія сягає сучасних студентів юридичних факультетів, які продовжують працю своїх батьків-попередників. Це покоління людей, які звикли жити з хабарів. Діди, тати були хабарниками і вони не можуть бути іншими. Це вже спадковість.
Ваші прогнози на політичне майбутнє України?
Я завжди був оптимістом. Все має піти у правильному напрямку, до кращого. Добре, що у нас відібрали Крим і навіть те, що відбувається на Донбасі теж добре. Це потрібно для того, щоб ми нарешті змогли порвати всі зв’язки з Росією. Значна кількість українців ще вагалися і вважали себе братами з росіянами. А ми ніколи братами не були і більшого ворога, ніж Росія, у нас не було. У нас домінувала думка, що ми слов’яни, що ми завжди жили мирно. Це брехня. Ми багато разів воювали. І нарешті ця пуповина розривається. Ми бачимо справжнього ворога. Це дуже важливо. А території до нас повернуться у будь-якому випадку. Їх доконають санкції, люди вже зараз незадоволені. Я думаю це довго не протриває, максимум два роки. Або санкції зроблять свою справу, або хтось нарешті застрелить Путіна.
Ви великий оптиміст! Навіть найбільш позитивно налаштовані особи називають цифру не менше п’яти років.
Мої прогнози збуваються. Наприклад, у 2013 році в "Українському тижні" вийшла трагікомедія "Останній бункер", де я передбачив події Майдану. А ще раніше у 80-х роках минулого століття я писав про розвал Радянського Союзу.
Чи не виникає у Вас зараз бажання написати про Майдан, анексію Криму чи війну на сході?
Ні. Про війну ніхто відразу не пише. 10-15 років має минути. Навіть той самий Ремарк відразу не описував події, учасником яких він був. Потрібен час для аналізу і висновків. Взагалі не думаю, що я коли-небудь буду про це писати. До речі, у романі "Аптекар" є про війну, хоча це і зовсім інше століття.