Отже, офіційно – П’ятихатки звільнено. Цю подію прокоментував військовий експерт Олександр Коваленко.

Здавалося б, це невелике село зі звільнення якого дивно робити якесь досягнення, але це не зовсім так. А точніше – взагалі не так.

Справа в тому, що П’ятихатки знаходиться прямо на трасі 0812, що веде через М18 до Василівки.

Сама ж Василівка входить до опорного трикутника окупантів у Запорізькій області Василівка-Токмак-Мелітополь. Тобто відкривається шлях до однієї з основних вершин оборони окупантів.

Крім цього, П’ятихатки мають вихід через Жереб’янку на Південь, а звідти роздоріжжя на Захід та Схід.

Це село відігравало важливу роль у смузі забезпечення російських окупантів і було опорним на ділянці їх першої лінії оборони. Про значущість села говорить хоча б те, що воно, а так само Роботино та Новопокровка були опорними у планах наступу РОВ на Запоріжжі на початку цього року.

Фактично, звільнення цього села говорить про вклинювання СОУ в лінію оборони РОВ та перспективу охоплення низки окремих ділянок без прямого зіткнення, зі створенням загрози оточення окупантам, а потім видавлювання їх. Тобто десятки квадратних кілометрів, а то й більше.

Окремим бонусом є те, що під час визволення села був знищений такий собі “грузинський” сепар Техов Айвенго, замком батальйону “Шторм. Осетія”. Саме у відповідальності осетинської групи, 429 МСП 19 МСД та 4 ВБ ПЗ знаходиться даний сектор, від чого особливо тепло на серці стає…

Ну, що, залітний осетинчик, сподобалися степи запорізькі?

Та й важливий момент, як завжди. Село було звільнено дещо раніше, ніж про це було оголошено офіційно, і це правильно. Тому, готуйтеся до новин, адже те, що ви дізнаєтеся сьогодні, відбувалося “позавчора”.

Євген Дикий, громадський активіст, колишній командир взводу батальйону “Айдар”, зазначив, що українські сили розтягують ресурси противника та поступово їх перемелюють на першій лінії оборони

“Взагалі те, що відбувається на фронті, означає розтягування ресурсів росіян та їх поступове перемелювання. Українські сили вибивають противника з позицій на першій з трьох ліній оборони. Ми поки розбираємо саме першу лінію ворожої оборони. Не йдеться, щоб прорвати її в одній точці, бо вона несуцільна, а складається з блокпостів та опорних пунктів, які ми систематично та методично або знищуємо, або займаємо. Вороги у відповідь пропонують, на жаль, ефективну та гнучку оборону, тобто вони відступають, а потім, коли ми заходимо на їхні позиції, починають обробляти ці позиції артилерією та авіацією. Далі противник підтягує підкріплення, аби вибити наших бійців після артобробки. Але на це свіже вороже підкріплення чекає наша артилерія, тому росіяни зазнають дуже значні втрати у тій бронетехніці, якою вони намагаються забирати назад щойно звільнені нами опорні пункти”, – пояснив колишній командир взводу батальйону “Айдар” в етері Еспресо.

Євген Дикий зауважив, що ми стираємо першу лінію оборону та намагаємося залишити противника без броні на наступний етап, коли ми вийдемо до другої лінії оборони, щоб росіяни не мали достатньої кількості бронетехніки для затикання дірок.

“Звичайно, і ми втрати несемо, як у будь-яких наступальних операціях. Але навіть при тому, що у ворога перевага в артилерії та авіації, поки що можна твердо сказати щодо співвідношення втрат, то вони явно більші у росіян. А це взагалі не є типовим, бо оборонці зазвичай втрачають менше. Це як раз показник того, що противник вже сильно ослаблений і воює, м’яко кажучи, неідеально. На жаль, це співвідношення частково вирішує ворожа авіація, яка лишається останньою його перевагою, бо в іншому ворог у мінусах. Сил у противника ще там дуже багато, тому задача наших захисників вкрай складна при умовах переваги ворога по артилерії та авіації. Але за рахунок продуманих та грамотних дій, навіть, при такому повільному темпі є враження, що ми навіть у наступі перемелюємо ворожі сили, а не навпаки”, – сказав Дикий.