За два з половиною роки президентства Володимира Зеленського в Україні змінилося до майже пів сотні міністрів. Причому змінювались так швидко, що навіть прізвища їхні українці не встигали запам’ятати. Цього тижня “Слуги народу” за одне парламентське засідання замінили одразу п’ятьох урядовців.
Свої посади залишили голова Мінзахисту довкілля та природних ресурсів Роман Абрамовський, голова Міноборони Андрій Таран, віце-прем’єр, голова Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України Олексій Резніков , віце-прем’єр, голова Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості Олег Уруський, а також перший віце-прем’єр, керівник Мінекономіки Олексій Любченко.
Зі слів директора Українського інституту політики Руслана Бортника, система держуправління, політична система вже традиційно восени підійшли до свого Рубікона.
“Ризики політичної дестабілізації або, скажімо, так обвалення деяких елементів державного, соціального управління (блекаути, протести, криза в енергетиці та соціальному секторі) різко зросли. Нагромадилося соціальне невдоволення, що відображається, зокрема, в рейтингах президента, що тануть. Владі необхідно було щось робити, випускати пару, щоб зберегти контроль над перебігом подій у державі. З цим і пов’язана низка відставок у Кабміні. Ще одна мета – посилення контролю за діяльністю уряду з боку Офісу президента. Зокрема, контроль над фінансовими потоками”, – пояснює Руслан Бортник у коментарі для видання “Коментарі-Україна”.
Експерт упевнений, що точкових змін у Кабміні замало, щоб стабілізувати ситуацію в Україні. І прогнозує, що якщо не будуть вжити дійсно ефективних заходів, то вже навесні на нас може чекати повноцінна політична криза.
“Щоб покращити ситуацію, влада має продемонструвати реальні успіхи у боротьбі з корупцією, пандемією, у досягненні миру на Донбасі. Це міг би змінити ставлення нашого суспільства та посилити авторитет Зеленського. Також важливо розв’язати питання тарифів, зберігши їх нинішній рівень або навіть знизивши – внаслідок зменшення апетитів “Нафтогазу”. Це було б сміливе, правильне та соціально популярне рішення президента, – вважає Руслан Бортник. – Але кожне економічне рішення має свої наслідки, зокрема, заводить президента у конфлікт із західними партнерами чи нашими олігархічними групами. Тому він поки що на це не йде”.
Політичний експерт Олександр Антонюк теж вважає, що ця ротація навряд чи призведе до глобальних змін у роботі Кабміну.
“Можливо, щось підтягнеться щодо комунікації. Але не більше. Нині влада знайшла, скажімо так, умовних “стрілочників”. Люди назбирали негативу, їх змінюють на нових. При цьому ми розуміємо, що не міністерства, а Офіс президента керує процесами. Міністри лише виконують завдання, які їм ОП нарізає. А модерує процес прем’єр. Якби міністри були суб’єктними, можна було б очікувати якихось серйозних змін за їхньої зміни. А оскільки справжній центр ухвалення рішень у нас залишається один – президент та його Офіс – то від зміни виконавців їхньої волі загальна картина навряд чи зміниться”, – пояснює Олександр Антонюк.
Усі як один, нові міністри з трибуни обіцяють аудит роботи міністерств і швидкі результати роботи. Одна біда, заходячи на свої посади жоден з міністрів не знає, як надовго затримається. І скільки обіцянок, даних з трибуни, встигне виконати. Причому процес оновлення уряду Шмигаля ще далекий від завершення.
“Я не думаю, що ми на цьому зупинимося. Я думаю, будуть іще зміни кадрові. Можливо, через місяць. Можливо, навіть у цьому місяці”, – сказав Данило Гетманцев. На запитання, кого саме замінять, відповів : “Не скажу”.
Тобто зараз, ймовірніше за все, триває кастинг кандидатів. І явно не в парламенті, як передбачає парламентсько-президентська модель. А на Банковій. І оце депутатське “не скажу” цілком може означати “не знаю”.
