Нещодавно з’явилась інформація про те, що мер Львова Андрій Садовий може бути агентом польської розвідки. Повідомлялось, що про це добре відомо новопризначеному керівнику Служби зовнішньої розвідки Владиславу Бухарєву і, мовляв, через те Садовому загрожує пристойний тюремний термін.
Як в Україні спецслужби викривають іноземних шпигунів? Та чи можна Садового звинуватити у роботі на Польщу? Про це ІА «Вголос» поспілкувався із ексзаступником голови СБУ Віктором Ягуном, політологами Андрієм Міщенком та Юрієм Ситником.
Чи є в українських державних структурах та органах місцевого самоврядування іноземні шпигуни?
Віктор Ягун:
Шпигуни – це особи, котрі спілкуються з представниками іноземних спецслужб. Ця людина може мати доступ до державної таємниці. Вона передає секретну інформацію іноземним країнам, що може підірвати нашу національну безпеку та обороноздатність.
Шпигуни іноземних держав присутні як в центральних органах влади, так і в органах місцевого самоврядування. Ми бачили, як таких викрили у Харківській міській раді. А у Кабміні такою людиною був перекладач Гройсмана. Здебільшого такі люди обіймають вищі посади.
Найчастіше такі шпигуни працюють на користь Російської Федерації. Але я не виключаю, що в Україні працюють шпигуни США, Великої Британії, Польщі. Тобто будь-якої країни, яка має свої інтереси та хоче отримати достовірну інформацію про те, що відбувається в Україні.
Як СБУ викриває іноземних шпигунів?
Віктор Ягун:
СБУ має мати забезпечений контроль за органами влади та за критичними інфраструктурними об’єктами. Наші спецслужби працюють на упередження, на відміну від правоохоронних органів, котрі працюють по факту. Вони попереджують ймовірність витоку інформації. СБУ шукає та накопичує інформацію про ймовірних шпигунів. У них є свої джерела, що передають повідомлення про людину, котру можуть підозрювати у роботі на іноземну спецслужбу. Явна ознака того, що людина працює на іноземну розвідку – це коли вона намагається отримати важливу інформацію, котра їй не потрібна для ведення своєї діяльності. Після цього за цією людиною встановлюється нагляд. Він має бути санкціонований. І тут наші спецслужби стикаються з проблемою: у світі усе відбувається дуже таємно, у нас – відкрито. Бо спецслужба тільки-но починає працювати, а у судовому реєстрі уже є усі постанови. Отже, це той випадок, коли відкритість не йде на користь. Далі – спецслужби спостерігають за людиною певний проміжок часу. І якщо підозри не підтверджуються – справа закривається і все йде у архів. Або ця справа отримує продовження, вона документується та передається слідчим. А далі відбувається суд, котрий вирішить подальшу долю шпигуна.
Як в Україні карають іноземних шпигунів?
Віктор Ягун:
Шпигунство – це важкий кримінальний злочин, тому що він завдає шкоду Українській державі. Максимальне покарання – це 15 років, в окремих випадках може бути по життєвий термін. Є нюанс, якщо іноземний шпигун під час кримінального процесу починає працювати на Україну, тобто дає іноземним спецслужбам інформацію, вигідну нашій державі, дезінформуючи їх. Тоді він стає подвійним агентом. І за таких умов може отримати навіть лише умовний термін.
Андрій Садовий може бути польським шпигуном?
Юрій Ситник:
Польський слід у біографії та діях Садового присутній. Технологія політичної партії «Самопоміч» була розробленою у Польщі. У гострих ситуаціях, коли мова йшла про антиукраїнські закиди з боку польської сторони та радикально налаштованих кіл польського політикуму, Андрій Іванович завжди займав нейтральну позицію. Він ніколи не обстоював українські інтереси та не засуджував антиукраїнську риторику.
Андрій Міщенко:
Якщо з’являється інформація про роботу Садового на польську розвідку, значить, мусить бути або вже є розслідування СБУ щодо діяльності Андрія Садового. Сподіваюсь, вже скоро ми отримаємо на це відповіді.
Імідж Садового дійсно формують саме у Польщі, з ним працюють польські політтехнологи. Мер Львова часто відвідує польські заходи, у Львові відбуваються виставки про «польський Львів», котрі потім мандрують музеями Польщі. Але Садового я б назвав подвійним агентом. Бо, з одного боку, він підтримує «рускій мір», а з іншого – сприяє полякам.
Є конкретні приклади того, що Садовий відстоює саме польські інтереси?
Андрій Міщенко:
Якщо взяти те, що є на поверхні, то Садовий у Львові активно сприяє саме польським структурам. Це – облаштування поза українським законодавством «цвинтаря орлят». Була історія про те, як Львівська міська рада дозволила полякам забрати скандальні леви – символ окупації Польщею Львова та Галичини, і встановити їх при вході на польське військове кладовище, що на Личаківському цвинтарі.
Садовий постійно передає польським структурам у Львові нерухомість. До прикладу, у Львові міська влада довела до знищення музичної школи, котра була в приміщенні біля костелу святого Антонія Римо-Католицької Церкви, що по вул. Личаківській. Садовий цю школу ліквідував, дітей виселив, а приміщення передав полякам. Також Садовий намагався передати полякам Органний зал.
У час, коли поляки ухвалили закон «про бандеризм», коли українське суспільство почало обурюватись, мер Львова святкував у Львові День незалежності Польщі. Ще один момент – це коли скандальний польський міністр Ващиковський вимагав від працівників львівського музею визнати, що поляки не вбивали українців та, отримавши негативну відповідь, не вшанував пам’ять загиблих від тоталітарних режимів. У той самий день, одразу після цього інциденту, Садовий разом із нардепкою Іриною Подоляк зустрілись із одіозним польським міністром.
Крім того, у Львові діє польська школа, котра дуже добре фінансується з міського бюджету.
І яскравий приклад – свого часу Садовий рішенням сесії Львівської міської ради намагався у Львові заборонити вивішувати біля приміщення Ратуші червоно-чорний прапор. У місті була розроблена ціла піар-компанія про те, що цей стяг не має бути біля адміністративних будівель. Лише після громадського обурення у Львові все ж дозволили вішати бандерівський прапор. Це все відбувалось у розпал антиукраїнської істерії у Польщі. На кого тут працював Садовий – очевидно.
Але Садовий позиціонує себе як патріот…
Андрій Міщенко:
Але водночас у Львові абсолютно відсутня проукраїнська політика. Вся українськість Садового закінчується вишитою сорочкою в державні та релігійні свята та показовим співанням гімну.
Якщо це правда, то чим це загрожує країні?
Юрій Ситник:
Щонайменше – це посилення польського впливу на Галичину. Але разом з тим ми розуміємо, що це буде не лише польський вплив. Бо такі дії будуть вигідними і Росії. Садовий, окрім активної співпраці з поляками, дружить ще і з наближеним до Путіна олігархом Михайлом Фрідманом. Так-от: антиукраїнські закиди з боку Польщі розігрівались російськими впливами. І тут з одного боку на Садового є як російський вплив, так і польський.
І якщо проаналізувати поведінку Садового, котрий «прославився» заявами про програш на війні та дуже толерантну риторику щодо поляків у час, коли вони приймають закон «про бандеризм», починаючи переслідувати українців, то можна здогадатися, як він поводитиметься у разі посилення польських інтересів на Галичині.
Є ще і дуже негативний прогноз. Якщо Садовий дійсно працює на польську розвідку, то у разі загострення ситуації, коли Галичина за нинішньої ситуації почне радикалізовуватись, це може дуже погано закінчитись. Тут може повторитись той самий сценарій, що ми маємо на Донбасі.